— Нова влада пропонує лідерам Євромайдану місця в уряді. До певної міри це правильно, адже КМУ повинен бути коаліційним. Якщо не буде коаліції — існує велика загроза контрреволюції. Але, приймаючи в уряд нових людей, які проявили себе на Майдані, треба передовсім звертати увагу на їхній професіоналізм в окремих галузях. Якщо людина не професіонал, хай вона буде найщирішим в країні патріотом та активним учасником мітингу, користі при владі не принесе, — зауважує Євген Грицяк. — Сьогодні треба хороших менеджерів, які б орієнтуватися в усіх економічних тонкощах, знали іноземні мови, користувалися авторитетом на Заході та Сході країни. Треба профі-технарі...
— Парламент призначив вибори президента України на 25 травня, але на Євромайдані нагадують про ще одну вимогу — перевибори ВРУ...
— Дійсно, для повного перезавантаження влади у країні це дуже важливо. Але я не певен щодо доцільності перевиборів теж у травні, чи навіть цього року. Боюсь, щоб не було забагато невизначеності у владі — президент, вибори мера Києва та столичної міської ради. Так, до колишньої опозиції, яка прийшла до влади, — чимало запитань. Вони — не ідеальні. Але кращих ми не маємо. Тож змушені очікувати саме від них змін. Під пильним контролем громади. Щоб не було політичного колапсу та чергового витка загострення ситуації, думаю, доцільніше розвести в часі ці вибори.
Сьогодні ВРУ говорить, що вже не працюватиме так погано, як раніше. Але слова треба підкріпляти ділом. Рада шаленими темпами приймає рішення — буквально пачками. Тут головне не наламати дров. Наприклад, я, як палкий патріот, категорично не схвалюю відміну в цих умовах мовного закону. Це рішення потрібне, але не зараз. Коли в країні фактично немає влади, суцільна паніка, гіпернапружена психологічна ситуація та певна різниця в оцінці ситуації в південних, східних регіонах із західними та центральними, депутати підкидають дров у багаття національного непорозуміння — саме зараз відміняють мовний закон.
Біда українців — відсутність дипломатії. Героїзму в нас ніколи не бракувало, згадаймо хоча б козаків. А от дипломатичного підходу до справи немає.
— Днями Олександр Турчинов обмовився, що Майдану, мовляв, вже можна розійтися. Як Ви думаєте, коли люди роз’їдуться з центральної площі країни?
— Майдан сам вирішить, коли розходитися. Зрозуміло, що стояти вічно — теж не потрібно. На мою думку, після формування нового уряду та певної стабілізації ситуації люди дійсно можу потихенько згортати активну діяльність на вулицях. Існує певно утома від революції. Можна розібрати частину барикад, прибрати пости самооборони на вулицях. Але не розходитися повністю. Поки що — рано. Ми не перемогли. Ще сильні сили спротиву. Було повідомлення, що з Києва тікають озброєні «беркутівці». Це не жарти. Це небезпечний сигнал. На жаль, не можна розслаблятися повністю, адже реалізація сценарію контрреволюції цілком ймовірна.
В Януковича залишилося чимало сфери впливу, зокрема, у силовій системі. Також немислимі суми грошей, капітал. Все може бути... Він втік, бо розуміє міру особистої відповідальності та боїться помсти. Я взагалі дуже сумніваюсь, що його найближчим часом впіймають і представлять перед судом. Я оце думаю, в якій країні за кордом він може знайти собі притулок. Певно — на Кубу поїде.
— Євгене Степановичу, як Ви сприйняли звістку про звільнення Юлії Тимошенко?
— Як за людину, я за неї радий. Тішусь, що вона на волі. Але дуже б не рекомендував їй іти в політику. Досить. На Майдані бачив плакат — «Юлі — волі, але не владу». Згоден стовідсотково... Треба нові обличчя. Не можна новим назвати й Петра Порошенка, але він особисто мені симпатизує значно більше. Він розумний чоловік, володіє мовами, користується авторитетом, непоганий менеджер.
Сьогодні особливо видно, хто є хто у політиці. Депутати Партії регіонів активно відхрестилися від свого вождя, плачуть в ефірах ТБ. Не знаю, чи то щиро, чи ні. Але, здається, до них доходить розуміння наслідків того, що накоїли.
Політикам треба зрозуміти: Україна вже ніколи не буде такою, як була. Я дуже радий, адже не сподівався за життя побачити такого піднесення народної волі та прагнення до свободи, як зараз. Сьогодні комуністи кричать про вандалізм, повалення пам’ятників Леніну. Треба пам’ятати, скількох людей він вбив, скільки церков розграбував та зруйнував, священників розстріляв... Без суду та слідства. Для комуністів це не був вандалізм?
