Новий проект-експозиція, презентований публіці в київській галереї «Блок «А», наочно показав, що нинішнє українське мистецтво вчиться бути актуальним у прямому значенні цього слова. За стандартно-пафосною назвою «Ранок батьківщини» затаївся по-домашньому (навіть, можна сказати, по- дитячому) простий негаласливий задум. Хоч присвячений він був безпосередньо двом, мабуть, найчастіше сьогодні згадуваним українським політикам — Леоніду Кучмі та Віктору Ющенку. Цей дует дуже різних персон і надихнув групу художників під головуванням відомого столичного арт-вождя Анатолія Федірка на справжню живописну подорож.
Виявляється, сьогоднішніх Президента і прем’єр-міністра при діаметрально протилежних характерах, звичках, та, мабуть, і долях, зближує певний, досить зворушливий факт — обидва вони родом iз села. Кучма родом iз Чайкіного Чернігівської області, Ющенко — з Хоружівки Сумської області. Такий «аграрний парадокс» і надихнув компанію художників з Києва, Львова, Харкова, Запоріжжя, Черкас, Чернівців зробити восени минулого року «віртуальне турне» вищеназваними селами. Результати цього політичного пленера вже могли бачити наші західні сусіди, поляки — «Ранок батьківщини» був одразу виставлений у Кракові. Нині дійшла черга власне до самої батьківщини.
Півтора десятка звичних українському оку сільських пейзажів — ставки, річечки, корови, гуси, хатини — склали, так би мовити, живописне наповнення виставки. Специфіка була в тому, що глядачам пропонувалася ще й гра особливого роду — вивішені на стінах пейзажі пропонувалося відтворити на підлозі, склавши їх, як пазл, iз дитячих кубиків. Дорослі прихильники мистецтва і дітвора з однаковим завзяттям займалися цим дивним перекладанням великої вітчизни в малу — адже на зворотній стороні кубиків були фрагменти карти України. Обстановка нагадувала швидше не авангардистський перформенс, а дитячий ранок, де ніхто навіть словом не згадував про сьогоднішні кризові реалії. У результаті, виграли всі, отримавши солодощі як нагороду.
Загалом все виглядало як мила забава. Абстрактна карта України, країни, яка досі ніяк не може усвідомити себе в цих, навіть намальованих кордонах, iз легкістю трансформувалася в такий самий безособовий усереднений ландшафт. Навіть назви конкретних місцевостей не мають значення, адже таких сіл на нашій землі — тисячі, і бідують вони, по суті, однаково. За великим рахунком, у «Ранку батьківщини», незважаючи на всі спроби організаторів іронізувати над нашими дрібномаєтними міфами, читалося також сто разів висміяне покладання надії — хоч коли-небудь побачити «небо в алмазах». А якщо не побачити — то хоч би скласти з дитячих кубиків.
Вдалося?
