У Службі безпеки України триває оприлюднення надсекретних документів доби Великого Терору 1937— 1938 рр.
3 липня у Службі безпеки України на виконання доручення Президента України щодо додаткового вивчення історії політичних репресій проти громадян України та українців за її межами та Указу Президента Віктора Ющенка «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Великого Терору — масових політичних репресій 1937—1938 років» відбулися громадські слухання на тему «Діяльність СБУ з розсекречення й оприлюднення архівних документів про «Великий Терор» 1937—1938 років та політичні репресії за часів радянської влади».
У громадських слуханнях взяли участь провідні українські вчені-історики, представники Українського інституту національної пам’яті, галузевих державних архівів СБУ та МВС України, громадських організацій. Відомий історик, професор Юрій Шаповал, спираючись на розсекречені документальні матеріали, подав загальну картину «Великого Терору» 1937— 1938 рр., відзначивши необхідність подальшого вивчення документальних свідчень про політичні репресії з метою відновлення правдивої історії для усвідомлення суспільством цих надзвичайно важких сторінок нашого недалекого минулого. Як свідчать документи, ініціаторами й організаторами масових політичних репресій в Україні виступало вище союзне і місцеве партійно-державне керівництво, а виконавцями репресій — керівники і співробітники органів ВЧК-ГПУ-НКВД, прокуратури, судової системи.
Вивчення феномену Великого Терору, підкреслив Юрій Шаповал, і досі є воістину нелегкою справою, бо не розв’язані три фундаментальні методологічні проблеми: по-перше, відсутність справді узагальнюючих праць, присвячених цій добі; по-друге, тенденційність багатьох і багатьох публікацій, і, нарешті, тісно пов’язане з цим небажання або невміння працювати з джерелами (або ж ускладнений доступ до цих джерел — і таке трапляється).
Вивчення усього корпусу розсекречених документів, зазначив професор Юрій Шаповал, безумовно, переконує в тому, що Великий Терор аж ніяк не був «сліпим» — здійснювався облік і попередня розробка майбутніх жертв (що, звичайно, не виключає і наявність «локальних ініціатив» на місцях, котрі робили ще страхітливішими масштаби терору). Особливе значення для розуміння механізму масових репресій кінця 30-х років має воістину страшний документ — наказ наркома внутрішніх справ Миколи Єжова №00447 від 31 липня 1937 року, де йшлося про боротьбу з «куркулями і кримінальними елементами». Саме після цього «молох смерті» став по-справжньому набирати обертів. Саме тоді, прагнучи фальсифікувати справи за будь-яку ціну, органи НКВС стали «перевиконувати» плани знищення людей, отримавши фактично індульгенцію від всевладної партії, читай, — Сталіна. Ось що заявляв підлеглим начальник одного з обласних управлінь: «Дозволяю вам, якщо це петлюрівець, політбандит, польський або німецький шпигун, націоналіст, дописувати в протоколі до 40% навіть таких свідчень, які обвинувачений не давав. Радянські люди це зрозуміють!». Так, за 1937—1938 рр. «чекісти» планували розстріляти 76 тис. людей, а фактично розстріляли 400 тисяч...
Торкаючись динаміки терористичних заходів влади, Юрій Шаповал зауважив, що, за архівними даними, за 1937—1938 роки було заарештовано (якщо брати Україну) 279176 людей (національний склад: українців — 53%, поляків — 12,8%, німців — 10,2%, росіян — 8,4%). Але, окрім статистики, не менш важливими є й постаті очільників НКВС 1936—1937 років: Всеволода Балицького, Ізраїля Пеплевського, Олександра Успенського.
В італійського письменника та історика Ігнаціо Сіллоне, сказав на завершення свого виступу Юрій Шаповал, є дуже цікава думка про необхідність «правди подробиць» для пізнання реальної історії (тобто, хоча «головна» правда вже з’ясована, без розуміння подробиць важко збагнути всю панораму подій). І, на думку Юрія Шаповала, повна правда, без вилучень, про Голодомор і Великий Терор повинна й може консолідувати суспільство. За умови, що вивчати ці події будуть професіонали, а не тільки патріоти, котрі добре володітимуть не лише «текстом», але й «контекстом» доби.
Співробітник галузевого архіву СБУ, історик Вадим Золотарьов звернув увагу на страшенну плинність кадрів керівництва НКВС України: за 1936— 1938 рр., тобто за добу Великого Терору, змінилось 5 наркомів (всі загинули!), 11 заступників наркома, переважна більшість вищої ланки на місцях. Вражає вельми низький відсоток українців серед керівного складу карального відомства (подекуди — лише 12 зі 100); звичайно, не варто плекати ілюзій, що якби цей відсоток був вищим, події розвивались би в іншому напрямі, але важко не зробити висновок: українці як нація були політично неблагонадійними... Але головне — карателі повірили в те, що їм усе дозволено, що й стало однією з передумов трагедії...
Документально встановлено, що загальна кількість жертв політичних репресій в Україні лише за період 1927 — 1990 років становить близько 1 млн. 100 тис. осіб. Крім того, 2 млн. 800 тис. корінних жителів України були депортовані за її межі. Тобто, можна стверджувати, що під жорна репресивної машини комуністичного режиму потрапило близько 4 млн. наших співвітчизників. Оприлюднені на громадських слуханнях документи будуть опубліковані у наукових збірниках «Наказ НКВС СРСР №00447 та його виконання в Україні у 1937—1938 рр.» та «Великий Терор в Україні. 1937— 1938 рр.», у яких розкривається антигуманна природа більшовицького тоталітаризму та увічнюється пам’ять його жертв.
