Однак у той же час у кожній справі є свої рекордсмени й ентузіасти. Деякі з них здали більше як 20 літрів крові і не менше як 300 разів були донорами. Донорство стало для них невід’ємною частиною життя, в цій процедурі вони відчувають і моральну, і фізичну потребу. До речі, як твердять фахівці, за умови систематичної здачі крові виробляється потреба організму в цьому і відбувається стимуляція кровотворення. Такі люди одержують значки Заслуженого донора та посвідчення Почесного донора, але із цим останнім часом виникають істотні проблеми. Для того, щоб одержати посвідчення або поміняти колишнє, радянське, на українське, багатьом рекордсменам доводиться чекати роками. А одержання цього документа — це не проста формальність. Почесні донори, згідно з нашим законодавством, мають право на безкоштовне стоматологічне обслуговування, п’ятдесятивідсоткову знижку на придбання ліків та двадцятивідсоткову надбавку до пенсії. Коли ж немає цього посвідчення, це унеможливлює користування зазначеними пільгами.
Нинішня економічна криза призводить до того, що фінансова неспроможність більшості населення штовхає на здачу крові виключно задля заробітку, хоч, як з’ясувалося, кількість таких «бізнесменів» не така вже й велика. Серед таких добровольців дуже небагато таких, що все-таки стають донорами, оскільки, за словами фахівців, їхня кров переважно «неякісна». Кожний десятий дорослий житель України тільки з медичних причин не може стати потенційним донором. Серйозна проблема полягає в тому, що нині, по суті, існує «дефіцит» на здорових донорів. Те, що кількість хворих на сифіліс зросла за останні три роки в 40 разів і на синдром імунодефіциту — в 63 рази, істотно ускладнює процедуру пошуку потенційних донорів.
На думку фахівців, найбільш раціональним виходом із ситуації, що склалася, може бути аутодонорство, яке полягає в тому, що кожний зобов’язаний здати в міський банк крові 8— 11 мілілітрів своєї крові на випадок екстреної потреби. Така практика існує в багатьох західних країнах. Значні зусилля докладаються і для популяризації донорства серед населення. Наприклад, у США щорічно протягом 30 років президенти виступали із закликом підтримати Службу крові, а губернатори штатів випускали спеціальні декларації про місячник безкоштовного донора. Попри те, що в США тільки 5% населення — донори, саме донорство вважається ознакою здоров’я та предметом гордості. Нині вже мало хто пам’ятає, що перший у світі Інститут переливання крові було створено саме в Україні 1926 року і що надалі він став одним із найкращих служб крові. Проблеми, пов’язані з донорством в Україні, не обмежуються нестачею самих донорів. Проблема фінансування, яка охоплює нині практично всі галузі охорони здоров’я, не обійшла і цю. Для того, щоб кров стала на облік у банку крові, треба, як відомо, щоб вона пройшла ретельні дослідження свого якісного складу, а також перевірку на наявність у ній вірусів, i насамперед СНІДу. Тільки один тест на СНІД коштує долар, тоді як за рік їх потрібно зробити, як мінімум, 60 тисяч. Інші ж тест-системи також коштують недешево, для їх закупівлі за кордоном треба, як мінімум, 300 тисяч гривень на рік. Не секрет, що економія на тест-системах може обійтися досить дорого і викликати погіршення епідеміологічної ситуації в країні. Ситуацію погіршує також і поява комерційних банків крові, де контроль за її якістю, як кажуть фахівці, викликає сумніви.
