Спробу прориву здійснює цього разу, як сказано в прес-релізі, «ініціативна група молодих українських режисерів, що не шукають інвесторів і не сподіваються на держпідтримку»: Володимир Тихий, Іван Сауткін, Олександр Стеколенко, Аксінья Куріна, Роман Бондарчук, Марк Горобець, Віра Яковенко та інші.
Перший крок — створення програми короткометражок, котру автори подають як певний антипод проекту «Париж, я люблю тебе».
Назва збірки неконвенційна й сердита — «Мудаки (Арабески)», — вочевидь, продиктована тим станом, в якому перебувають вітчизняні кінематографісти. Володимир Тихий, генеральний продюсер проекту, наголошує: «18 років спроб створити українське громадянське суспільство призвели до епідемії соціальної хвороби — «мудацтва», котра передається не стільки через український політикум чи перекошену економічну модель, скільки від обивателя до обивателя».
Як стверджують ініціатори, вони знімають безбюджетне артхаусне кіно про сучасну Україну, про наболіле, за лише трьома загальними правилами: історія діється тут, тобто в нашій країні, зараз (у наш час), а героями є звичайні, прості люди.
«Безбюджетність» у цьому списку здається найменш імовірною. Як пояснив Тихий, гроші мають поступитися людським стосункам: кожен з режисерів здатен знайти кількох друзів і однодумців, — операторів, акторів, художників — що віддадуть проекту бодай один день роботи. Суто технічні моменти забезпечують продакшн-студії — винятково за рекламу. Що ж до практичного втілення, то підсумковий альманах «Мудаки» складатиметься з 3—5-хвилинних короткометражок. Одну з них, зняту знов-таки генеральним продюсером «Арабесок», і презентували після прес-конференції, показавши у складі нового випуску короткометражних фільмів різних країн Future Shorts. Короткий комічний скетч про такого собі добродія, котрий мстить багатшим співгромадянам, вимазуючи собачим послідом їхні блискучі автомобілі, зроблений цілком фахово, однак не виділяється в оточенні більш ефектних робіт.
Наразі питань більше, ніж відповідей. Незрозуміло, чи вдасться скомпонувати самодостатній альманах, котрий можна буде потім показувати в прокаті. Ще важливіше проблема єдності: «Мудаки» мають виглядати як дійсно єдиний продуманий проект, як певна декларація покоління, інакше це буде лише чергова групова медитація на тему порятунку вітчизняного кіна. Про якість окремих робіт говорити зайве. І, нарешті: що далі? Збірка комічних новел — це, звичайно, дуже добре, але для народження такої очікуваної української «нової хвилі» того замало.
