Днями Президент України підписав указ про ухвалу Ради національної безпеки й оборони України від 17 червня 1997 року "Про невідкладні заходи щодо упорядкування системи здійснення державної інформаційної політики й удосконалення державного врегулювання інформаційних стосунків".
Президент зобов'язав уряд у тримісячний термін розробити комплекс заходів, за допомогою яких Україна стане цивілізованою інформаційною країною. Уряду доручено протягом трьох місяців розв'язати всі (!) питання, пов'язані з усіма (!) засобами масової інформації: друкованими й електронними.
Указ закликає до проведення масштабних економічної й ідеологічної реформ у цій сфері: до зміни цінової політики, захисту вітчизняного виробника, припинення бартеру, контролю за змістом інформації, відсікання преси від тіньового капіталу, створення потужної державної інформаційної служби і, навіть, створення спеціального судового органу для розгляду питань інформаційної діяльності (своєрідного інформаційного трибуналу).
Запропонований термін викликає сумніви. Проблеми, які порушено в указі, настільки складні, що лише на їхній аналіз може піти куди більше 3 місяців, а на розробку й впровадження - роки й десятиліття. Можливо, у надрах Кабміну вже існують проекти, й залишається відполірувати їх у найкоротший термін? Проте у це важко повірити. Крім того, для виконання указу потрібні величезні кошти. Один лише проект з інформатизації Кабміну на сучасному рівні, ймовірно, цілком міг би "з'їсти" половину бюджету України. Вже лише з цієї причини звичні формулювання "розробити", "надати", "обгрунтувати" є не більш, аніж добрими намірами.
Створити зразковий інформаційний простір у далеко не зразковій економіці України, мабуть, неможливо. Конституції розвинутих країн передбачають просте право на свободу слова. Закони країн третього світу починають додатково турбуватися про державні таємниці, інтереси особи, захист репутації. В цьому плані Указ Леоніда Кучми не відстає. В ньому йдеться про необхідність законодавчо передбачити відповідальність за "дії, спрямовані на розповсюдження інформації, яка не базується на вірогідних даних, обмежує права громадян, завдає шкоди їхній репутації або державним інтересам України". З подібних формулювань неважко сплести згодом павутиння звинувачень й привести все-таки справу до інформаційного "спецтрибуналу". Адже з цитованого тексту явно можна зробити висновок про те, що навіть найвірогідніша інформація не може бути розповсюджена, якщо вона завдає шкоди "репутації" або "інтересам". Залишається визначити, кого буде призначено експертом з "інтересів". Якщо це не Господь Бог, то стає моторошно.
На парламентських слуханнях зі свободи слова в Україні комусь спало на думку запросити на трибуну просту журналістку, що не передбачено регламентом. Більшості серед тих, хто брав участь у засіданні, була явно не зрозумілою ця думка (ну кому спаде на думку запросити, наприклад, на конгрес мікробіологів мікробів й питати про їхні погляди?). Талановита журналістка Ірина Погорєлова просила лише про одне: не заважати й нічого не регулювати. Але з указу випливає: заважатимуть і регулюватимуть...
ПРОДОВЖУЮЧИ ТЕМУ
Напередодні виходу указу парламент України ухвалив ще один доленосний для журналістів документ - закон "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів". Законом вперше впроваджується поняття "опозиційний засіб масової інформації", "що виступає за перегляд політичного курсу та відстоює протилежні цьому курсові позиції". На питання кореспондента "Дня" відповідає один з авторів закону - народний депутат Сергій Аксененко.
- Наскільки точне визначення опозиційного ЗМІ дане в цьому законі?
- Закон цей концептуальний. Ми вперше намітили, що держава буде захищати засоби масової інформації. Зроблені деякі штрихи, щоб опозиційні ЗМІ могли існувати. На мою думку, визначення, дане цим законом, може підійти будь-якому ЗМІ, крім "Голосу України" та "Урядового кур`єра". Мені здається, практика примусить розширити це визначення.
- А що дає опозиційним засобам масової інформації їх "узаконення"?
- Вони підпадають під низку пільг, виписані права журналістів, що працюють у таких ЗМІ, можливості для їх акредитації.
- Чому у такій метушні, в останній день роботи сесії був ухвалений цілий пакет законів, що регламентують роботу ЗМІ?
- Закон про статут національних теле- та радіокомпаній треба було ухвалити саме в цей день. Адже законом про бюджет ми заморозили фінансування Міністерства інформації та Держтелерадіо до узгодження статутів названих компаній з законом. Закон про порядок висвітлення органів влади в засобах масової інформації теж вимагав термінового ухвалення, оскільки є велика загроза зникнення радіотрансляції з початком наступної сесії.
Вирішили всі проекти подати пакетом. В ньому вже після ухвалення виявилося багато неточностей. Наприклад, у трудовому законодавстві взагалі немає поняття "журналіст". Щоб поширити на журналіста пенсійні та інші пільги, треба буде розшифрувати це поняття.
- Як і хто буде визначати, чи є ЗМІ опозиційним?
- Я вже сказав, що в цьому законі багато неточностей. Мабуть, це будемо визначати через політичні партії. А поки що - як самі заявлять. Ну, і комісія буде.
Бесіду вів В`ячеслав ЯКУБЕНКО, "День"
