У справі «АІТІ» проти «1+1», яку днями продовжить розглядати Вищий господарчий суд, з’явилися нові деталі. У понеділок телевізійний експерт, член Нацради з питань телебачення і радіомовлення у 1994-99 роках Іван Мащенко ознайомив журналістів з документами, які, на його думку, підтверджують неправомочність позову телекомпанії «АІТІ».
Спочатку Іван Гаврилович звернув увагу на два з них. Це заява на отримання ліцензії на право мовлення на УТ-2 приватного підприємства «АІТІ» від 23 липня 1996 року (вхідний № 10/7) і заява на отримання ліцензії товариством з обмеженою відповідальністю «Телекомпанія АІТІ» у 1999 році, підписані однією особою — В. Орловим. Річ у тім, що у заяві 1999-го керівник ТОВ Орлов посилається на документ від 1996 року, немов не звертаючи уваги на те, що та заява — від іншого підприємства, з іншим розрахунковим рахунком, іншою печаткою, хоч і під керівництвом того ж Орлова. Тоді як ТОВ було зареєстроване третього лютого 1999 року Печерською районною державною адміністрацією Києва під № 23970. При цьому видане свідоцтво, акцентує І. Мащенко, не містило жодних посилань на однойменне приватне підприємство. Нагадаємо, що існування двох фірм під назвою «АІТІ», виявилося під час останнього слухання у Вищому господарському суді справи про позбавлення ліцензії «1+1». Документи, надані колишнім членом Нацради, підтверджують це. На думку Івана Гавриловича, це говорить про те, що у 1999 році ТОВ «АІТІ» спочатку ніяк не могло претендувати на ліцензію, тим більше — отримувати її, оскільки її керівник, подаючи документи для ліцензування, посилався на вищеназвану заяву приватного підприємства від 23 червня 1996 року.
Експерт підкреслив, що з урахуванням цих обставин права ТОВ «АІТІ» ніяк не могли бути порушені у 1996 році при видачі ліцензії «1+1» з тієї причини, що 1996 року ТОВ «АІТІ» просто не існувало.
Два інших документи, продемонстрованих І. Мащенком (їхні копії також знаходяться у редакції «Дня») — це рішення Нацради від 18 березня 1999 року про видачу ліцензії ТОВ «Телерадіокомпанія АІТІ» і власне ліцензія від 13 травня того ж року.
На думку І. Мащенка, ліцензію було видано «АІТІ» з порушенням правил. Крім уже названих підстав для такого висновку, телеексперт посилається на ст. 14 Закону «Про телебачення і радіомовлення», де вказується, що ліцензія видається у десятиденний термiн за умови сплати державного збору за її видачу в повній сумі. У випадку з «АІТІ» першу проплату було зроблено 17 травня, вже після того, як пан Орлов отримав на руки ліцензію. «Згідно із записами бухгалтерської книги Нацради другу проплату в сумі 584 171 грн. 50 коп. було зроблено третього червня 1999 року. Тільки після цього згідно із законом повинно було минути десять днів, щоб Нацрадою було проведено дії з виписування бланка ліцензії і видачі її. А, нагадаю, напередодні другої проплати — другого червня — ВР припинила повноваження Нацради під керівництвом В. Петренка, тобто вона би вже ніяк не могла видати ліцензію «АІТІ». Це ще один доказ на користь неправочинності ліцензії цієї компанії», —підсумовує експерт.
Крім того, І. Мащенко звертає увагу на виправлення у п.4 рішення Нацради про видачу ліцензії «АІТІ», де коефіцієнт розрахунку ліцензійного збору виправлено з «5» на «2». Завдяки цьому сума, яку «АІТІ» сплатило державі за три години мовлення у загальнонаціональному ефірі, значно зменшена. Чому було внесено цю поправку, Іван Гаврилович не знає — його підпису там немає. «Під цією поправкою підписалися три члени Нацради — Петренко, Кудін, Яремчук. Зрозуміло, що вона також неправомочна», — вважає І. Мащенко. Він пропонує у результаті порівняти суму, яку сплатили у 1996 році за ліцензію «Студії «1+1» за дев’ять годин мовлення на УТ-2, і в 1999 за три години на тому ж каналі — «АІТІ». «Унаслідок цього «невинного» виправлення «АІТІ» зекономили майже мільйон гривень. «1+1» заплатила еквівалент півтора мільйони доларів, АІТІ — близько ста тисяч», — підкреслив телеексперт. На запитання, чому все-таки ліцензію було видано, Іван Гаврилович відповів: «Дехто говорить про неправомочність постанов Нацради під керівництвом В. Петренка після 16 березня 1999 року, коли Верховна Рада обрала свою четвірку. Але Нацрада продовжувала працювати до другого червня 1999, коли Верховна Рада зупинила повноваження Нацради. Тому всі рішення «петренківської» Нацради дійсні. Але у той же час «АІТІ», виходячи з наведених мною доказів, фізично не могла отримати ліцензію, хоч це сталося. Відношу це до того ненормального психологічного тиску, який на собі відчував тогочасний склад Нацради».
Щоправда, незважаючи на таке «везіння», «АІТІ», зазначає І. Мащенко, все одно не змогла вийти в ефір протягом року згідно зі ст. 17 Закону про телебачення і радіомовлення. «Через це навіть якби ліцензію було видано на законних підставах, вона б все одно перестала бути дійсною», — вважає він. «Усі запевнення керівництва «АІТІ» про те, що їм заважали вийти в ефір Концерн РРТ, Нацрада, її окремі члени, «1+1» — безглузді. Тому що «АІТІ» просто не могла в 1999 році отримати ліцензію на правових підставах. Крім того, ця компанія, чий установчий фонд становив усього лише 46 тисяч 250 грн., а в її штаті працювало 30 осіб (порівняйте з НТКУ, яка має 18,7 годин мовлення на УТ-1 і кілька годин на УТ-2 — там працює бiльше двох тисяч осіб) не змогла б з такими можливостями заповнити щоденний тригодинний ефір», — підсумував Іван Мащенко.
Що ж до одного з головних обвинувачень «АІТІ» на адресу «1+1», що внесок за ліцензію «плюсів» зробив один з його засновників, то тут Іван Гаврилович не бачить жодних порушень. «Тоді діяло положення Нацради про видачу ліцензії, згідно з п.5 якого було заборонено оплату грошового збору за телеорганізацію іншою юридичною або фізичною особою за винятком засновника телерадіоорганізації. Воно базувалося на ст. 14 Закону «Про телебачення і радіомовлення», де вказувалося, що для отримання ліцензії на право користування каналами мовлення телеорганізації, її засновник або уповноважений ним орган подає до Нацради заяву. Відповідно це право переносилося і на оплату грошового збору за ліцензію, що і було виконано відносно «Студії «1+1». Таким чином, у повній відповідності до закону в 1996 році засновник «1+1» — компанія «Інтер-медіа» — сплатила за ліцензію «1+1», — уточнює Іван Гаврилович.
Усі ці документально підтверджені докази, оприлюднені відомим телевізійним експертом І. Мащенком, зараз особливо актуальні, оскільки зроблені напередодні чергового судового засідання у справі про ліцензії «1+1» з подачі «АІТІ» у Вищому господарчому суді, призначеному на 1 листопада.
