Коли йдеться про необхідність оздоровлення українського суспільства, це стосується, передусім, якості журналістики. Адже її інструментарій у цій справі найширший. Але тут виникає питання про професійні журналістські стандарти, кадри і, зрештою, якісну журналістську освіту, на брак якої сьогодні скаржаться більшість медіа-менеджерів. Навряд чи корінь цієї проблеми — на поверхні, і полягає в тому, що журналістів просто немає кому виховувати. Нездатність українських журналістів глибоко розуміти суспільство, бачити і правильно позиціонувати його потреби — це насправді цілий комплекс проблем, які виросли на «благодатному» ѓрунті викривленої масової свідомості.
У середу Національна спілка журналістів України (НСЖУ) зібрала представників галузі, освітян і державних чиновників — аби обговорити проблеми «підготовки та перепідготовки журналістських кадрів». Доволі, здавалося б, казено сформульована тема переросла в цікаву розмову — важливу і конструктивну. Запрошені віце-прем’єр-міністр України Іван Васюник, міністр освіти і науки Іван Вакарчук, голова парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Ганна Герман на засіданні не з’явилися. Журналісти пожартували: розмова ж без телекамер... Але головними тут насправді були думки і репліки регіональних журналістів (викладачів, головних редакторів), що досконало володіють ситуацією у своєму регіоні, а також студентів з Дніпропетровська та Львова, які на собі відчувають проблеми журналістської освіти. З ѓрунтовним аналізом проблем виступив директор Інституту журналістики Володимир Різун. Він озвучив дуже багато питань, відповіді на які ще належить відшукати. Цікавим був і короткий виступ ректора Київського національного університету Леоніда Губерського. Зокрема, прозвучала важлива пропозиція, яка вже може бути втілена в життя: навчати на базі університету журналізму тих, хто вже здобув базову фахову освіту — фізиків, математиків, біологів...
Звичайно, ця дискусія мала б набути загальнонаціонального характеру. Про це у своєму виступі говорила головний редактор «Дня» Лариса Івшина.
— Колись мудреці казали, що царства гинуть не стільки від зовнішніх ворогів, скільки від того, що люди перестають розрізняти «добро» і «зло». А журналістика — це як раз та професія, яка може або допомогти розрізняти ці поняття, або остаточно заплутати. Раніше журналісти були ідеологічними бійцями, а журналістика обслуговувала партію. Звичайно, це було неправильно. Але тепер — інша крайність. Нинішня журналістика навіть не допомагає бути громадянином і розрізняти національні інтереси.
Аби більше дізнатися про дискусію, читайте детальний огляд зустрічі у НСЖУ в наступних номерах «Дня».
