26 березня в Українському центрі народної культури «Музей Івана Гончара» у Києві відбулися «Пісні вечорниці» (ініціатор Олег Скрипка). Це вже дванадцяті за останні півтора року. Щоразу їх формат дещо змінюється, доповнюється новими ідеями та елементами. Адже, за словами лідера гурту «ВВ», його проект — аж ніяк не спроба скрупульозної реконструкції народної традиції, а швидше її авторська імпровізація, як от «Пісні вечорниці». Колись вони мали як християнський, так і календарно-обрядовий характер. Наші пращури, готуючись впродовж Великого посту до Великодня, відзначали і прихід весни. Вони збиралися у когось в хаті: жінки готували пісні страви, якими потім частували чоловіків та парубків, співали веснянок, повторювали гаївки/гагілки — пісні, які на Паску виконувалися біля церкви. Діти ж вчилися писанкарству.
На вечорницях у Олега Скрипки дівчата та хлопці з фольклорних гуртів «Божичі», «Хрещатий Яр», «Гуртоправці» теж водили хороводи, співаючи давніх веснянок: «На вулиці стоїть верба зелена», «Ой, сєра гусонька», «Володар, відчиняй ворота» та інші, записані під час експедицій центральною та східною Україною. Підлітки вчилися малювати писанки. Менші діти робили їх з пап’є-маше, а тоді розфарбовували аквареллю. Жінки-господині місили тісто на «жайворонки» — обрядове печиво. У давнину цей птах вважався провісником весни. А також пригощали салатами, приправленими олією, тістечками, узваром iз сухофруктів, гарбузовим насінням... Цього разу гостей було більше, ніж зазвичай. Серед них — відомі художники, режисери, актори, книговидавці, співаки, музиканти... Очевидно, проект стає все популярнішим. «У Польщі, наприклад, зараз фольк у моді, український у тому числі, — говорить викладач Варшавського університету Ростислав Крамар. — Західних сусідів приваблює українська народна музична культура своїм багатоголоссям, якого у них немає. Створено чимало гуртів, наприклад «З дороги» чи хор «Верховина», в яких поляки співають наших пісень. Вони мають неабиякий успіх!».
Несподіванкою для організаторів став візит родини Президента разом з першою леді Грузії (вечорниці співпали у часі з приїздом грузинської делегації в Україну). Хоч спершу було відомо, що приїдуть тільки пані Катерина Ющенко з пані Сандрою Саакашвілі. Зрозуміло, що відвідини першою особою держави дійства викликали ажіотаж, і людей зібралося дуже багато. Було мало місця, і стало душно.
Віктор та Катерина Ющенки з дітьми прийшли показати дружині президента Грузії як відроджуються українські традиції. Не оминули увагою і «Музей Івана Гончара», в якому зібрано понад 15 тисяч експонатів вітчизняної культури: народні картини, ікони, рушники, одяг, кераміка... «Грузинська делегація вже поїхала, а я залишилася заради цього фольклорного свята, — сказала «Дню» пані Сандра Саакашвілі. — Цікаво дізнатися, чим живуть українці в очікуванні Великодня. Грузини за кілька днів до нього фарбують яйця і несуть їх разом з паскою і, звичайно, вином на кладовище».
Пані Катерина Ющенко принесла у великому кошику спечених «жайворонків», у кожному з яких записка: «Світ мене ловив, та так і не впіймав» — це з Григорія Сковороди; «Хай буде все небачене — побачено», «Хай буде все пробачене — пробачено» — з Ліни Костенко... Ці строфи — побажання адресату на цілий рік аж до наступної весни.
На якийсь час на вечорницях активними залишалися тільки безпосередні учасники: фольклорні гурти, майстрині... Решта людей спостерігало, як однорічний Тарас Ющенко робив свої перші кроки, як Віктор Андрійович з донькою Софійкою писали писанки, як потім усі поважні гості малювали картину у жанрі народного наїву: хата під стріхою, олень, ставок із лебедями...
Після від’їзду родини Ющенків та пані Сандри Саакашвілі вечорниці продовжувалися. В одній кімнаті грав на кобзі Тарас Компаниченко, зібравши навколо себе товариство, в іншій дивував Сергій Бут, виконуючи соло на скрипці. Цього разу дійство відрізнялося від уже проведених. Воно перетворилося на дещо офіційне. Але оскільки його творять креативні люди, сподіваємося, вечорниці й надалі залишатимуться такими органічними, як були, де кожен гість — безпосередній учасник. «За допомогою вечорниць традиційна сільська культура знайде свої форми вияву у містах, — додає Ростислав Крамар. — Адже українці у першому або другому поколіннях переважно селяни. Облаштувавшись у столиці, обласних центрах, вони не завжди знали, як залишитися собою. Через те у суспільстві виникали різні проблеми, у тому числі й мовна. А проект Олега Скрипки — один із шляхів пошуку нашої ідентичності в місті. Фактично ми творимо нове обличчя українського мегаполісу». Режисер Лесь Санін згадує, що «Музей Івана Гончара» завжди притягував до себе людей. «Тут можна було поговорити і... помовчати, — розповідає він. — «Ну, як ти?» — «Добре» — «Як діти?» — «Слава Богу». От і порозмовляли. У цьому міні-діалозі відтворена українська історія, коли все розумілося без слів. Ті, хто сюди приходив, відчували щось спільне поміж собою. І це спільне відображено в іконах, рушниках, одязі... Саме в них передано склад українського ДНК! Є він і в наших вечорницях, на яких зібралося стільки людей!»
Річний цикл вечорниць закінчиться етно-фестивалем «Країна Мрій», що пройде на початку липня. Організатори обіцяють представити, окрім фольклорних колективів з різних куточків України та із-закордону, ще й кухні українських регіонів.
