У вівторок у Санкт-Петербурзі відбулася зустріч глав урядів Співдружності незалежних держав, у якій узяв участь і прем’єр-міністр України Микола Азаров. Після її закінчення було підписано (Росією, Україною, Білоруссю, Казахстаном, Вірменією, Таджикистаном, Молдовою та Киргизією, не підписали Азербайджан, Туркменистан і Узбекистан) договір про зону вільної торгівлі в рамках Співдружності. «Це фундаментальний договір, що лежатиме в основі торговельно-економічних відносин наших країн», — сказав прем’єр-міністр Росії Володимир Путін.
Водночас, на цій зустрічі ухвалено ще 28 документів: про головні принципи політики у сфері валютного регулювання, валютного контролю в державах СНД, про концепцію стратегічного розвитку залізничного транспорту країн СНД до 2020 року, про єдину систему обліку громадян третіх країн і осіб без громадянства, що в’їжджають на територію країн СНД, про порядок перегляду ступеня таємності відомостей, засекречених у період існування СРСР, про виділення 2012 року асигнувань на створення й розвиток об’єднаної системи ППО країн СНД. Чи підписала їх і Україна, поки не повідомляється. Окрім угоди про ЗВТ, за словами прес-секретаря прем’єра Віталія Лук’яненка, Україна підписала концепції співпраці у сферах інформатизації та залізничного транспорту.
Азаров висловлює припущення, що договір про ЗВТ набере чинності вже з січня 2012 року, хоча попереду ще державні процедури та ратифікація. Прем’єр сподівається, що політична воля керівників країн СНД дозволить провести ці процедури оперативно. Він підкреслює, що «підписання договору про зону вільної торгівлі з країнами СНД і підписання договору про зону вільної торгівлі з країнами ЄС — це два пункти одного плану: плану відкриття для української економіки зовнішніх ринків, що необхідно для стабільного економічного розвитку в нашій країні в умовах, коли зовнішні ринки, як відомо, неспокійні».
Хтось із журналістів днями сказав, що граблі — це улюблений інструмент політиків. І це повною мірою стосується договору про ЗВТ у рамках СНД. Річ у тім, що в рамках СНД у квітні 1994 року вже укладено Угоду про зону вільної торгівлі. Вона є нібито чинною (набрала чинності для Азербайджану, Молдови, Казахстану, Киргизстану, Таджикистану й Узбекистану й тимчасово застосовується Вірменією, Білоруссю, Росією, Туркменистаном і Україною). Але режим вільної торгівлі на багатобічній основі так і не набрав чинності. Завадили так звані вилучення, які сторонам угоди, незважаючи на наміри, так й не вдалося зняти. У новому договорі про ЗВТ вилучення, як і раніше, залишаються, як і обіцянки від них відмовитися. До групи вилучень з угоди про ЗВТ країн СНД знову потрапили, зокрема, цукор, нафта й газ.
За словами Азарова, у більшості товарних позицій, надзвичайно чутливих для України, жодних вилучень більше немає. «Для нас найвідчутніше — це цукор, — зазначає Азаров. — Він завжди входив до групи вилучень, але вперше ми домовилися про те, що через певний часовий інтервал ми від цього вилучення відмовимося». А як буде з нафтою й газом? «Ви ж розумієте, що таке експортне мито для Росії на нафту й газ... — пояснював українським журналістам прем’єр-міністр і обнадіяв: — У той же час, у цьому договорі зафіксована та обставина, що з часом це мито буде скасовано». Він також підкреслив, що в Україні зберігається негативне сальдо торговельного балансу й що ця проблема утворюється у зв’язку з високою ціною на газ. Крім того, на думку прем’єра, торговельний дефіцит виникає через відсутність в України експортних можливостей. Аби розв’язати ці проблеми, уряд, за словами Азарова, намагається зробити доступ українських товарів на зовнішні ринки вільнішим.
Щось подібне українці чули й коли вступали до СОТ, але результату ніяк не можуть дочекатися. І прем’єр вирішив їх обрадувати. Якщо раніше він запевняв, що до газового «компромісу» залишилося всього кілька тижнів, то тепер вийшов на новий рубіж: «Ті переговори, що проводилися на рівні президентів, на рівні наших керівників паливно-енергетичного комплексу, свідчать про те, й учора прем’єр-міністр Путін підтвердив, що вони близькі до завершення, що практично вже залишилися, скажімо, лічені дні до того моменту, коли ми зможемо досягти компромісних рішень». А відсутність якоїсь конкретики пояснив домовленістю до самого кінця не розголошувати жодної інформації.
Але відомо, що інформаційний голод не сприяє ні розумінню, ні довірі, настільки сьогодні необхідній нашій владі. «Єдине, що мені зрозуміло, — сказав «Дню» президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер, — те, куди Україна вступила, не заважає їй укласти й відповідну європейську угоду (аналогічну думку висловив УНІАН і представник Єврокомісії Джон Кленсі). А ось чим конкретно відрізняються ці зони, мені поки не зрозуміло». «Мене дуже здивувала, — продовжував експерт, — заява Тігіпка про те, що якщо нас не хочуть у ЄС, ми підемо до Митного союзу. Але це ж не гра в кішки-мишки. Ми всі розуміємо, що якщо укладається така (щодо МС. — Авт.) угода, то за нею йде цивілізаційний вибір. І якщо ми можемо міняти його настільки легко, то я не можу це назвати інакше як торгівлею власним народом».
Не менш різко висловився про тенденції щодо корекції геополітичного курсу України й керівник економічних програм Центру ім. Разумкова Василь Юрчишин. «Я думаю, що Україна підписала суто політичний документ, — сказав експерт «Дню». — Цей крок здебільшого спрямований на те, щоб продемонструвати: не хочете брати нас до Європи, то ми підемо в іншому напрямку. Це рішення ухвалено поспіхом. І я б зарахував його до розряду ірраціональних. Адже жодне інтеграційне об’єднання на території СНД ще належним чином не почало працювати, зокрема й та ЗВТ, що була підписана 1994 року й ратифікована Україною, на відміну від Росії. Я бачу тут політичний ризик. Напевно, цей серйозний крок спрямовано на те, щоб змінити вибір України. Вона й сьогодні вже однією ногою стоїть у Митному союзі. Отже, ЗВТ слід розглядати як інструмент втягування України до Митного союзу, а отже, фактично, її переорієнтації з Європи на інші напрямки».
