Щодня надходять нові страшні зведення — скільки людей обморозилося, скільки переохолодилося і скільки від цього нещастя померло. На цей час кількість жертв холодів наближається до двох сотень. Більшість із них — особи без певного місця проживання, просто кажучи — бомжі. Тим приємніше буде повідомити хорошу новину — у Києві нарешті відкрився перший державний Будинок соціальної опіки для людей, які не мають житла. Його будівництво розпочалося ще у 2002 році, і ось у 2006 році заклад готовий приймати постояльців, які не забарилися прийти у зв’язку з лютими морозами. Сюди може прийти кожен, хто не має даху над головою. Тут людина отримає все необхідне: від гарячої їжі та м’якого ліжка — до бані й перукарні. Будинок соціальної опіки — не притулок, сюди приходять переночувати, поїсти, помитися та відігрітися, але не жити.
Днями до новозбудованого Будинку опіки приїхали чергові гості, і не з порожніми руками, як годиться на новосілля. Представники київської громадськості, серед яких були уповноважені Київської мерії, Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, Національної Ради жінок і кількох столичних хлібозаводів, передали безліч продуктів, одяг, засоби особистої гігієни й іграшки, словом, речі першої необхідності для постояльців цього закладу. «Ми привезли рюкзачки, набиті шкільним, канцелярським приладдям, солодощами, іграми для малюків, — розповідає ініціатор добродійної акції, голова Національної ради жінок України Ірина Голуб’єва. — Ще подарунки і теплий одяг отримали всі 11 осіб, якi на цей час тут проживають. Хлібокомбінати привезли хлібобулочні вироби, багато печива, сухарів, випічку. Жінки передали масло, згущене молоко, сало, паштет, свинину, макарони, крупи. Ми приїхали, познайомилися та довідалися про їхні потреби. А надалі самі ініціюватимемо й агітуватимемо інших влаштовувати подібні акції в цей нелегкий час».
Ідея створення такого соціального центру народилася у 2002 році в мера Києва Олександра Омельченка. Але будинок відкрився тільки 1 січня нинішнього року. Наступного року планують відкрити подібний будинок опіки у кожному районі Києва. Незабаром такий будинок соціальної опіки, тільки для дітей, відкриється у Феофанії при жіночому монастирі.
Люди, які приходять сюди, не можуть залишатися тут понад два місяці. Саме такий невеликий термін дається людині на соціальну реабілітацію. Тут вона отримує не тільки гуманітарну допомогу, а й соціальну. Якщо постоялець звертається з проханням, то йому допомагають відновити документи, знайти роботу, консультують з юридичних питань. Сюди можуть приходити як чоловіки, так і жінки. Сьогодні серед постояльців більша частина — жінки. Є й діти, яким, у принципі, не можна тут перебувати. «Але як можна розлучити матір із дітьми, — говорить директор Будинку соціальної опіки Микола Піковий. — В іншому у нас діють суворі правила. За порядком постійно стежать чотири охоронці та кілька соціальних працівників». Будинок опіки розділений на чоловіче та жіноче крило, і його мешканці не мають права ходити вночі один до одного на територію. Вони повинні зберігати чистоту в боксах (кімнатах), і в будівлі загалом. У будинок не можна заносити ріжучі або колючі предмети, щоб уникнути надзвичайних ситуацій. Адже вулиця зробила багатьох людей злішими та жорстокішими, — пояснює керівництво. Також на території заборонено курити та розпивати спиртне, а також виходити на вулицю після 23.00.
Попри суворі правила, люди, які не мають житла, їдуть сюди з усього Києва і навіть його околиць. У день відкриття тут уже ночували 5—6 осіб, але основна кількість жителів з’явилася, коли настали люті морози. Зараз у будинку, розрахованому на 160 осіб, нараховується 111 мешканців. Щовечора з’являються нові охочі. Вони одразу проходять медичний огляд і, якщо знадобиться, можуть підлікуватися. У бані, камері схову, перукарні та на кухні найчастіше працюють самі жителі. Раціон у їдальні стандартний: вермішель, паштет або рибні консерви, лечо і чай (гуманітарна допомога, надана Польщею). Вечеря на одну людину обходиться у дві гривні. Постояльці не платять жодної копійки ні за їжу, ні за ліжко, ні за інші послуги.
Мешканці будинку соціальної опіки їжею й умовами вельми задоволені. Утім, апартаменти справді дуже зручні. Будівля щойно відбудована, всередині чисто, тепло, затишно та комфортно. Є всі необхідні зручності. У кожному боксі стоїть десяток двоповерхових дерев’яних ліжок, стільці, тумбочки. Безпритульн і кажуть, що, якщо дивитися на світ через пластикове вікно, відчуваєш себе набагато значнішим. Майже на кожному ліжку лежить книжка.
«Я прийшла сюди з двома дітьми тиждень тому, — розповідає мешканка Ірина Ширіна. — Про цей будинок мені розповіли знайомі, адже серед безпритульних чутки поширюються швидко. Спершу ми відправили у розвідку перших ластівок. Минуло кілька днів — і вони не повернулися. Ми зрозуміли, що все добре, і самі сюди приїхали. Та ще й мороз ударив. А я з двома дітьми. Директор, добра людина, нас усією сім’єю прийняв. До цього ми на вокзалі жили, а влітку — в курені у лісі під Києвом. Поки що кілька місяців тут поживемо. За цей час відновлю документи, дітей у школу-інтернат влаштую (їм уже по 10—12 років, а вони неграмотні), роботу знайду, щоб хоч щось заробляти».
Багатьом постояльцям вже допомогли влаштуватися на роботу консьєржами, водіями трамваїв або тролейбусів. Є надія, що вони випишуться з Будинку соціальної опіки повноцінними членами суспільства, відновлять житло. Або повернуться в дешевий соціальний гуртожиток для людей незаможних і без певного місця проживання, який також незабаром відкриється.
