Так, згідно із законопроектом, внесеним народними депутатами Зореславою Ромовською (фракція «Батьківщина») та Олексієм Шеховцовим (фракція соціалістів «Лівий центр»), пропонується доповнити статтю 7 Цивільного кодексу УРСР новими статтями, які встановлюють величину таких судових позовів про відшкодування морального збитку, обмежуючи їх сумою в 30 мінімальних розмірів зарплати (3,54 тис. грн.). У разі поширення таких відомостей через загальнодержавні ЗМІ верхня межа компенсації буде становити 100 мінімальних розмірів зарплат (11,8 тис. грн.). Якщо повідомлення про здійснення особою діяння, що має ознаки злочину, будуть спростовані, то моральний збиток компенсується цій особі в розмірі не більше ніж 200 мінімальних розмірів зарплати (23,6 тис. грн.).
При цьому, згідно з проектом, органи державної влади і органи місцевого самоврядування не мають права вимагати відшкодування морального збитку у випадках спростування недостовірних повідомлень.
У законопроектах, запропонованих В.Шевченко та А.Куликом, розроблено механізм досудового урегулювання претензій до ЗМІ у разі поширення ними неправдивих відомостей про будь-яку особу. Ці ж депутати пропонують внести такі зміни до Цивільного кодексу України, якими встановлюється мінімальний розмір відшкодування морального збитку в розмірі 5 мінімальних розмірів зарплати (590 грн.) і максимальний — у розмірі 150 неоподатковуваних мінімумів прибутків громадян (2,55 тис. грн.).
Голова профільного комітету з питань свободи слова та інформації Олександр Зінченко висловив думку про необхідність підійти до розв’язання проблеми комплексно, внісши зміни в 5-6 законів, зокрема до Цивільного кодексу УРСР, Закону про телебачення і радіомовлення та до деяких інших законодавчих актів.
Тим часом редакція газети «День» отримала факс від колишнього головного редактора газети «Киевские ведомости» Олега Медвєдєва (нині — редактор журналу «Ділові люди», Москва), де він викладає свою точку зору на зміни законодавства про ЗМІ. Ось що пише О. Медвєдєв: — Природно, я підтримую поправку про встановлення межі штрафів за моральний збиток і рівняння їх із розміром компенсації за загибель на виробництві. Адже дійсно несправедливо: чиновник або олігарх за «зганьблену» честь вимагають від газети до 5 млн. грн., а за накритого лавою шахтаря бюджет платить дві з половиною тисячі.
Однак це не все, це не головне. Передбачувана корекція закону навряд чи змінить ситуацію на краще. Проблеми ЗМІ — принаймні столичних — давно вже лежать не в площині публічних судових процесів, а в закулісному секторі взаємозв’язків у трикутнику «Влада — господарі мас-медіа — журналісти». Законодавство тут безнадійно відстало від життя, в даній сфері панує повна необмеженість: ні понять, ні закону. Гостро нагальною є корекція законодавства у тій його частині, яка регулює відносини господарів з підвладними їм медіа-структурами. Упевнений, що навіть в умовах специфічного керування українськими ЗМІ існує маса можливостей для виведення української преси з того ганебного стану небачених для Європи замовчувань, брехні і тенденційності ЗМІ, як і безправ’я журналістів. Прийшов час сідати за стіл переговорів: для журналістів, олігархів і представників влади.
