Насправді все відбувається абсолютно інакше: деякі православні ієрархи, ченці та миряни живуть переважно «антипроблемами», турботами, які не дуже значною мірою стосуються до дійсного життя церкви. Наприклад, минулий рік був під знаком «есхатологічної» проблеми податкових кодів («знаків диявола»); значні сили церкви (УПЦ) ішли на збурення та відповідну «просвіту» простих мирян, на публічні антиурядові протести, на розхитування і без того неміцної податкової системи країни. Більше за те, було стихійно створено особливе «народне богослов’я», відповідно до якого людина, яка прийняла податковий код, не допускається до сповіді та причастя, а після смерті йде прямим ходом у пекло. Навіть якщо це справді віруюча та доброчинна людина. (Газета «День» свого часу писала про цю проблему, чим викликала дуже негативну реакцію Православного братства УПЦ. Виявилося, однак, що саме думка «Дня», а не думка православних противників податкових кодів, збіглася з недавньою відповідною постановою Синоду РПЦ).
Сьогодні пристрасті навколо кодів в Україні дещо втихомирилися (вони тепер палають у Росії), але енергійні люди з УПЦ знайшли собі іншу гостру проблему — боротьбу проти візиту в Україну Римського папи. Виявилося, що це ті ж церковні кола, які найпослідовніше й найорганізованіше «воювали» з комп’ютерними кодами. Наприклад, Одеська та Ізмаїльська єпархія, де було зібрано тисячі антикодових протестів віруючих (усі — на стандартних бланках, надрукованих єпархією величезними накладами). Тепер ця єпархія перемкнула свої сили на те, аби будь-якою ціною перешкодити приїздові Римського папи.
Чому це так хвилює одеситів? Римський папа до них не їде, а те, що відбувається в Києві чи Львові, їх, звичайно, не дуже зачіпає. Факти свідчать також про те, що одесити взагалі не схильні перебільшувати значення високих гостей і приділяти їм якусь особливу увагу (це не в їхньому характері). Згадую 1997 рік, коли в Одесу одночасно приїхали Константинопольський патріарх Варфоломій I та Московський патріарх Алексій II — найзначніші та найвпливовіші патріархи Світового православ’я. Місто цього просто не помітило: не було ніяких масових зустрічей та привітань у порту, в центрі міста або під стінами Успенського монастиря, де відбувалася зустріч патріархів. Кафедральний собор був, звичайно, заповнений, та й по всьому. Одеса жила своїм звичайним життям, навіть не підозрюючи про історичний подвійний візит. Тож виникає запитання: «Чи не може бути так, що неприйняття візиту Папи частково пояснюється і тим, що деякі православні ієрархи бояться порівняння такої байдужості з тим ентузіазмом, яким католики завжди зустрічають Папу?»
Такі думки виникають лише тому, що дуже важко вiднайти раціональне, логічне пояснення, яке спирається на здоровий глузд, — того гарячкового опору, яке РПЦ включно з УПЦ чинить візитові Папи. Приїздові людини, яку приймали і вітали десятки країн, люди різних національностей, релігій та конфесій. Як добре відомо, жодна із цих країн не розпалася вiд візиту Папи на частини, не поміняла віросповідання, не влаштувала бунту або війни. Невже саме православна віра робить людей такими замкнутими, невпевненими в собі, підозрілими та негостинними? На щастя, численні листи наших читачів-православних переконливо свідчать про протилежне: більшість із них також не розуміє, чому зчинилась уся ця буча, чому б Україні не прийняти почесного гостя...
Напередодні Святого Великодня Одеська єпархія опублікувала два документи, в яких публічно засвідчила своє ставлення до візиту Римського понтифіка. Це — Звернення кліру та чернецтва Одеської єпархії до Президента України і Звернення братії Одеського Успенського монастиря до Президента. Задля справедливості треба визнати, що обидва звернення написані дуже виразно, з використанням усіх засобів тиску на Президента країни — лестощів, вірнопідданства, залякування. Як звичайно буває в подібних випадках, автори листів подають свої почуття та емоції як почуття та емоції мільйонів українців. Як у цьому твердженні: «Усіх, що люблять нашу Вітчизну, наш народ та його історію, турбує думка про майбутній візит в Україну римського понтифіка Івана Павла II». Нижче наводиться декілька витягів зі звернень Одеської єпархії.
«Історія свідчить, що од віросповідання залежить і соціально-політична орієнтація. Греко-католики, з їхнім визнанням верховенства Римського папи та з їхньою орієнтацією на Захід, не можуть бути справжніми патріотами нашої православної Вітчизни та надійними її громадянами». (Обвинувачення греко-католиків у тому, що їм бракує патріотизму, звучить вельми оригінально!)
«Потрібно чітко усвідомити, що після приїзду Римського папи наш народ остаточно втратить свою самобутність, вірність православним традиціям і тепер уже з усіх поглядів буде відкритий Заходові в його поневолювальному впливі стосовно нас». (Як треба не поважати свою віру, свої переконання, щоб боятися позбутися самобутності та вікових православних традицій унаслідок чотириденного візиту Римського папи!)
«Приїзд Варфоломія (у зверненнях висловлюється протест також проти можливого приїзду в Україну Константинопольського патріарха Варфоломія I) та римського понтифіка послужить руйнуванню православних традицій та церковного устрою, більше за те — порушить громадянський мир. Потрібно усвідомити, що наша Вітчизна — в небезпеці!» (Залишається тільки закінчити: «До зброї, громадяни!»)
«Учасники Єпархіальних зборів одностайно засудили спроби націонал-фашистського перевороту 9 березня 2001 року, спровокованого та проведеного деструктивними силами, які називають «опозицією», піднесли свій голос на підтримку всенародно обраного Президента України Л.Д.Кучми». (Між іншим у деяких російських православних ЗМІ неодноразово лунали звернення до Леоніда Кучми з вимогою «притягнути до судової відповідальності псевдопатріарха Філарета за участь у антиурядовому путчі 9 березня», — такий був випадок розправитися з конкурентом руками уряду України!)
РПЦ вже здійснила численні прямі та непрямі спроби якщо не відмінити, то принаймні заморозити візит Римського папи в Україну. Звернення Одеської єпархії — чергова ланка в цьому алогічному ланцюгу застережних заходів. Кожний черговий крок поки що призводив лише до одного результату — до зростання в нашій країні інтересу до особистості Папи, до більшого розуміння значущості його візиту. Останнього кроку — особистого звернення патріарха Алексія II до Папи Івана Павла II з уклінним проханням не приїжджати в Україну — поки що не зроблено.
