Значна частина зйомок проходила у Києві, зокрема, у стінах
колишнього Жовтневого палацу. Взагалі ж наше місто на екрані впізнати важко,
та воно цілком відповідає стилістиці фільму, часу дії — 1946–1949 роки
й тональності цієї трагічної історії кохання. У невеликій ролі знявся Богдан
Ступка. Зате — яскраво, точно, виразно. А в одній з масових сцен поряд
з Богданом Сильвестровичем можна побачити його дружину, інших пізнаваних
осіб. Взагалі ж, дуже рідкісний випадок: говорячи про європейське кіно,
ми виступали не у звичній для себе ролі сторонніх спостерігачів, а — завдяки
«1 + 1» — безпосередніми учасниками процесу. Причому не влаштувалися десь
там на задвірках, а в самій його гущавині. Досить сказати, що «Схід- Захід»
— номінант на премію Американської кіноакадемії в категорії «Кращий іноземний
фільм 1999 року». І хоча статуетка в результаті дісталася Педро Альмодоваро,
проте, по-перше, йому не гріх і програти, а по-друге, потрапити до списку
номінантів на «Оскар» почесно само по собі. (Нагадаю, що для «1 + 1» це
вже другий такий доволі приємний факт: кілька років тому фільм «1001 рецепт
закоханого кухаря» із П’єром Рішаром, де одним із співпродюсерів виступав
канал, також номінувався на «Оскар»). Усе це укупі зібрало в Міжнародному
центрі повний зал, серед публіки було багато відомих і пізнаваних осіб,
як- от: Віктор Ющенко, Юрій Єхануров, Сергій Тигипко, Борис Тарасюк, Зиновій
Кулик, Іван Драч, телевізійні зірки, актори, журналісти.
Що ж до кіно, то воно напевно знайде (а оскільки в залі
подекуди схлипували й охали, то, певно, вже знайшло) свого глядача. Того,
кому до душі виразна розповідь, епічність оповіді, красиве й мальовниче
зображення, хоч і не обтяжене складною образністю, професіоналізм, в цілому
— якісне та добротне кіно, у певному сенсі — старомодне. Утім, у цьому
і недолік стилю Варньє та його ж достоїнство, якому він залишається вірним
у кожній своїй картині. І ще. У своїх фільмах режисер розповідає мелодраматичну
історію не просто на тлі конкретних історичних подій, а якраз ці події
стають чи не головною дійовою особою, бо визначають, а часто — ламають
долі персонажів. Чи то розвал колоніальної системи в Індокитаї, Друга світова
війна (у «Французькій жінці»), чи «нормальний» радянський тоталітаризм,
як у цьому випадку.
Події у фільмі «Схід-Захід» починаються 1946-м, коли російський
чоловік-емігрант (Олег Меншиков), дружина-француженка (Сандрін Боннер)
і їхній маленький син приїжджають до СРСР разом із сотнями інших наших
співвітчизників, які наївно повірили у сталінське прощення. Ми ж то добре
знаємо, що чекає на тих, хто так радісно і схвильовано сходить трапом корабля
у вогку ніч. Смерть, табори, заслання або ж болісна та довжелезна низка
принизливих компромісів із владою, що й обирає, здавалося б, герой Меншикова,
аби зберегти сім’ю. Кажуть, західного глядача картина шокувала безвихідністю
героїв, які потрапили у пастку під назвою СРСР. Нас, хто свого часу пережив
потрясіння, скажімо, від «Крутого маршруту» чи табірної прози, — навряд.
І жах героїні перед затрапезною комуналкою, в якій вони опинилися, зрозуміти
можна, але відчути важко. Я це кажу до того, що, йдучи на фільм, якось
і не сподівалася від нього викривальних прозрінь. А от інтерес, щоправда,
пов’язаний з певною боязню, був: яким постане наше недавнє минуле в інтерпретації
французького режисера. Звичайно, про «своєрідний» погляд, часто притаманний
західним фільмам про наше життя, не йдеться. Не того класу майстер, Варньє
— тонкий стиліст і делікатний митець. Але, але...
Сумніви виявилися, на щастя, безпідставними. Його кіноправда
не дратує, а щира спроба осягнути те, що відбувається, гідна поваги (автори
сценарію — Режи Варньє, Луї Гардель і два російські драматурги — Рустам
Ібрагімов і Сергій Бодров). Крім того, основу фільму становлять все- таки
не сталінські жахи як такі, а любовна колізія, в якій діють герої Меншикова,
Боннер і Сергія Бодрова-молодшого. І коли вже в нас картину поквапилися
назвати антирадянською, погодитися з цим важко. Вона ж бо, по суті, набагато
ширша. Про відносність понять «вільного Заходу» і «невільного Сходу», про
хисткість, якщо хочете, межі між тим і тим. У цьому переконується сповнений
великих прагнень плавець Саша Васильєв (Сергій Бодров-молодший), який утік
на Захід і мріяв визволити з СРСР кохану (Сандрін Боннер), але зіткнувся
з далеко не ідеальною західною демократією. Тією самою, на яку ми сьогодні
й самі так покладаємося, як і раніше, залишаючись безпорадними, якщо не
перед жахами, то страхiттями рідної державної машини.
А ще це фільм про кохання — і це головне. Про самопожертву
заради коханої людини. Про чуття відповідальності чоловіка перед своєю
сім’єю. Про відмову від себе заради блага ближнього. Це ті почуття, які
необхідні завжди. І тільки завдяки їм можна протистояти такій безжалісній
штуці, якою часом буває Історія.
Тож і герої «Сходу-Заходу» все-таки зустрінуться (я навмисно
не розкриваю перипетій сюжету, щоб не псувати вам задоволення від майбутнього
перегляду). Через тридцять років. Про це повідомлять титри. Значить, і
в нас можливий щасливий фінал. Якщо, звичайно, для цього щось робити.
