У Києві в Нацiональному музеї історії (Володимирська, 2) з’явилася нова композиція, що відобразила історію виборiв третього президента України. Сама ж ідея створення музею революції, мабуть, уперше прозвучала з вуст президента Києво-Могилянської академії В’ячеслава Брюховецького ще в розпал «оранжевих» подій. Наметове містечко на Хрещатику, що поки що завмерло в очікуванні інавгурації нового президента, почало нагадувати музейну композицію, на тлі якої фотографувалися численні охочі. І як продовження містечка — (з боку Майдану) — новий наметовий «бізнес-павільйон», що претендує одночасно і на роль «польового» музею, і на виставку витворів мистецтва, зокрема картин і виробів із порожніх пластикових пляшок. Плата за вхід — 5 гривень, а пенсіонерам і школярам — гривня.
Нечисленні експонати знесли сюди жителі наметового містечка з власної ініціативи, а про те, що чекає надалі ці історичні матеріали, «тимчасові співробітники» нічого визначеного сказати не змогли. Учасники нинішніх історичних подій несуть різні експонати і до «Могилянки», серед них багато творів живопису з дуже широким діапазоном майстерності їхніх авторів.
Дещо інакші справи зі збором експонатів у співробітників Музею історії Києва. На сьогодні музей не має площі для розміщення жодних своїх експозицій, оскільки питання про передачу йому приміщення Українського дому зараз знаходиться в стані оформлення документів. Отже, про місце розташування його співробітників знають небагато. Проте вони вже зібрали близько 300 експонатів, які виставлять в Українському Домі до Дня Києва навесні. Виконуючий обов’язки завідувача відділу «Київ у перiод сучасної доби» Анатолій Збанацький (до речі, син відомого українського письменника Юрія Збанацького) розповів «Дню»: «Сьогодні важко визначити, які із зібраних експонатів матимуть велику історичну цінність. Наприклад, нам довелося збирати порцелянову продукцію 1920-х років, прикрашену революційною символікою, — агітаційна порцеляна. Із художнього погляду, це були жахливі речі — сірого кольору та з примітивними картинками. Для людей, які жили у той час, коли ця продукція виготовлялася, ці чашки та тарілки жодної цінності не становили. А для нас їхня цінність визначається рівнем інформації, який цей предмет несе для нас із минулого. Нам сьогодні важко судити про те, як у майбутньому оцінюватимуть події наших днів, та що саме з зібраних нами речей становитиме значний інтерес. Агітаційні майки, прапорці, буклети, листівки? Сьогодні неможливо сказати, що незвичайного буде в цих речах для наших нащадків. А ось якщо людина хоче виявитися у вищих верствах, ніж ті, до яких вона належить, то природно, вона шукатиме спосіб показатися поруч із чимось дуже відомим, засвідчити свою причетність до чогось, що вже визнане та значуще. Так іноді навіть створюють цілі музеї, вигадують усілякі нагороди й організують рухи, які закликають чинити добро. Історична ж унікальність того явища, що отримало назву «Оранжевої революції», не в тому, що один політичний лідер приходить на зміну іншому. Тут йдеться про збільшену політичну культуру, люди примусили владу зважати на себе, на свою думку. Справді, добре, що влада почала боятися свого народу. Це примусить її бути відповідальнішою. Всілякі махінації можливі лише тоді, коли народ мовчить. Адже спостерігачі з СНД зафіксували в Україні чимало порушень під час виборів. А ось у своїх власних країнах ці ж люди зауваження щодо перебігу виборів, принаймні так голосно, не висловлюють. Проте слід зауважити, що революцією в прямому значенні ці події не назвеш. Ми можемо говорити про революцію в свідомості українців. Адже те, що ми сьогодні назвали революцією, для демократичної Європи — норма...»
