Редактор Російської служби радіо «Свобода», уродженка Києва Олена Коломійченко, будучи в гостях у «Дня», зауважила, що описаний В. Шкловським час першої української революції 1918 року дуже схожий на нинішню ситуацію в Україні. Надто слова: «...всі воювали проти всіх, а в цей час більшовики займали місто». За тривалий час роботи на радіо «Свобода» в Мюнхені, а тепер у Празі в О. Коломійченко склався певний погляд «зі сторони» щодо ситуації в Україні.
— Що, на ваш погляд, як журналіста, нині відбувається в Україні?
— Багато що з того, що відбувається, зрозуміти важко, можна сказати одне: країна перебуває в глибокій кризі, дедалі більше занурюючись у неї. Якби можна було уявити собі розвиток кризи як протистояння влади та опозиції, тоді можна було б визначити рецепти і шляхи виходу з неї. Однак опозиції як такої в Україні не існує. Українська опозиція відмінна від тієї, що існує на Заході: тут — це групи за інтересами, а не компактна опозиція зі своєю програмою, планами та подальшим баченням ситуації. Зрозуміло, в частині того, в чому звинувачують нинішню владу, є і свої резони. І помилка влади в тому, що вона ні разу не спробувала порозумітися із суспільством. І ніхто не намагається пояснити або розірвати цей ланцюг подій.
— Ви бачили ознаки того, що криза назріває? Можливо, протягом президентських виборів або після них?
— Напередодні і під час самих виборів було зрозуміло, що щось не так. Зрозуміло, що політтехнологи працювали не витончено і, можливо, непомірний адміністративний ресурс надав зовсім зворотного ефекту. Йшла і продовжується гра без правил, і наступним її етапом був референдум.
— Багато хто вважає, що саме вплив iз-за кордону істотно спричинив розгортання кризи в Україні.
— Весь час існують протиставлення— Росія і Захід. Вважають, що і в Росії, і на Заході тільки те й роблять, що займаються ситуацією в Україні. Так, якась частка істини в тому, що Росія зацікавлена в певному розвитку ситуації в Україні, є, але не треба шукати каміння в чужому городі. Росія сьогодні багатопланова країна, в неї найрізноманітніші групи інтересів. Захід — це взагалі дуже багатовекторне поняття: є Європа, є США. Європа — це також неоднорідна політична сила, що складається з 15 (в недалекому майбутньому з більшої кількості) держав. І там також є свої інтереси. Якісь групи впливу можуть бути зацікавлені в загальній дестабілізації ситуації, тому що хвору і слабку Україну легше завести в глухий кут. Моя, суто гіпотетична, думка: і всередині країни, i представництвами України за кордоном нічого не робиться для того, щоб змінити цю ситуацію. Ніхто не намагається пояснити, що відбувається в Україні. Бо що заважає владі пояснити, що насправді з Гонгадзе, чий же знайдено труп? Жодна пострадянська країна не пережила такого скандалу.
— Ви спілкувалися з політиками в Україні: чи висловлювали вони що-небудь, що подає надію?
— Позитивним є те, що розробляється програма виходу із цієї ситуації. Важливо, щоб це не було затягнуто в часі. Проте мені здається, що цього не буде, тому що проблеми безпеки як усередині країни, так і на зовнішньому рівні в ході цього скандалу, виявляється, також пов’язані між собою.
— Чим, на ваш погляд, пояснюється жорстка реакція європейців?
— Недостатнім знанням проблеми і багато в чому тим, як представники Європейського Союзу через свої ретранслятори бачать ситуацію в Україні. Частково на цю ситуацію впливають журналісти, частково експерти. Справа в тому, що багато які з тих, котрі приїжджають сюди працювати в різних фондах, вважають, що, мовляв, це просто певний кар’єрний трамплін. Немає структури, яка б займалася організацією їхніх зустрічей, організовувала брифінги, пояснювала стратегію, тактику.
— Українська і російська служби радіо «Свобода» часто по-різному дивляться на події в Україні. Із чим це пов’язано?
— Наше радіо існує як нецензуроване. Я, наприклад, відповідаю за те, що йде в ефір у моїх програмах. Кожний інший журналіст має свою відповідальність. Ми відрізняємося тим, що «Свобода» — то не державне радіо, а приватна корпорація. Зрозуміло, якісь окремі оцінки або виклад державної позиції США на хвилях нашого радіо ми, буває, даємо. Однак не все є державною позицією: ми маємо право викладати своє бачення тієї або іншої проблеми.
— Що б ви сказали із приводу позову Олександра Волкова на Українську службу радіо «Свобода»?
— По-моєму, ситуація безглузда. Мої колеги з української «Свободи» виклали зміст статей, опублікованих бельгійськими газетами. І якщо пан Волков хотів із ким-небудь розібратися, то він повинен був звернутися з позовом на бельгійські газети, а ще краще не на газети, а на журналістів, чиї прізвища стояли під матеріалами. Українська «Свобода» лише ретранслювала зміст цих статей.
— Яке враження у вас склалося після знайомства з нинішніми українськими ЗМІ?
— Інформація дуже неповна, особливо це стосується телебачення. Усе подається з дуже великим страхом назвати своїми іменами.
— Проте страх зрозумілий: через побоювання, що разом із деякими фiгурами може перекинутися «човен».
— Справа в тому, що чим відвертішою буде розмова і чим скоріше влада буде готова до діалогу із суспільством і, нехай навіть із різношерстою, опозицією, тим скоріше вдасться вийти із кризи.
