Вона завжди говорить без табу — з телеекрану чи з парламентської трибуни — про політику, економіку й загалом, про українські реалії. Вона справді вміє і робить те, що не під силу навіть тим, хто нині править державою — свідомо й підсвідомо відчувати часом посилений, а часом занадто навіть слабкий пульс суспільних українських настроїв. Сьогодні свій день народження святкує найбільш чутлива до соціальних негараздів пересічних українців телеведуча, відома журналістка, народний депутат України від пропрезидентської фракції НУ-НС Ольга Герасим’юк. Напередодні свята «День» зателефонував пані Ользі й поцікавився її думкою щодо поточних політичних питань.
— Пані Ольго, ви багато років опікуєтеся не надто популярними серед колег журналістів, хоча й актуальними наразі для України, соціальними питаннями. Скажіть, яким чином, на тлі суцільної і, здавалося б, безпросвітної політичної черствості вам таки вдалося досягти найціннішого — народного визнання?
— Насправді, не існує якогось особливого рецепту. Я ніколи в житті не мала амбіцій когось у чомусь наздогнати чи то пак — перегнати або ж стати великим начальником. Ключове слово в моєму житті — «могти». Розумієте, головне усвідомити: ти можеш і ти цього досягнеш. Щоправда, задля глибинного розуміння цієї, здавалося б, банальної істини, потрібно щодня ставити перед собою високу планку. До речі, в цьому контексті виникла асоціація зі спортом. В дитинстві я займалася спортом, а конкретно — стрибками у висоту. Цей красивий і складний вид спорту передбачає силу і пластику, причому людина стрибаючи, спиною не повинна доторкнутися до планки. Так ось, це відчуття, що ти мусиш злетіти й попри все здолати планку, завжди мене захоплювало. Напевно, це і є рецептом успіху.
— Наразі ви є народним депутатом і без перебільшення вдало поєднуєте обов’язки парламентаря з творчою роботою. Якщо винести за лапки соціальну інформаційну нішу, якій ви власне присвячуєте свою журналістську роботу, як ви оцінюєте загалом український медійний простір дня нинішнього — що домінує на чаші терезів: свобода слова чи сила грошей («джинса»), про яку нині з застереженням говорять експерти?
— Якщо бути максимально відвертою, мушу зізнатися, що українські новини я взагалі недивлюся. Чому? Тому що це не серйозно. Це дитячі забавки, які розраховані, м’яко кажучи, на глядача, який не в змозі думати, аналізувати та приймати рішення.
Українські новини — це суміш інформації з ѓламуром і ключова мішень цієї інформаційної «стріли» — влучити в ціль людських інстинктів. На жаль, ті, хто подає такі новини, думає, що людям цікаво дивитися на кров та страждання. Насправді це не так, бо людям набридло спостерігати за тим, що наповнює їхнє життя суцільним розчаруванням та депресією. Українцям нав’язують лжеідею, мовляв, їх оточує світ бруду й хаосу. Я думаю, що це абсолютно деструктивний підхід до висвітлення новин у країні. Дивлячись наші канали, розумієш, що це вигідно якійсь політичній силі, проте не вигідно багатомільйонній нації. Не хочеться бути песимісткою, але я, наприклад, сьогодні абсолютно приголомшена інформаційною політикою українських телеканалів. На сьогоднішній день реалії такі: на нашому телебаченні залишилися поодинокі журналісти, які своєю особистістю вириваються з шаблонної і, м’яко кажучи, необ’єктивної інформаційної канви. Однак загальний висновок щодо українського телевізійного простору, на превеликий жаль, невтішний.
— Пані Ольго, ви кажете про невтішну картину на медіа-полі, а як в такому разі охарактеризувати і зовсім «нездорову» ситуацію на політичному майданчику нашої держави?
Коли у ситі пересівають пісок, залишається одна золота крупинка. Так і зараз: час відсіває з усіх кризових явищ те, що необхідно для розвитку українського суспільства. Те, що усталені демократії здобували за кілька століть, ми хочемо здобути за час нашої короткої історії незалежної України. Українське суспільство дуже здібне, воно європейське по суті своїй, тому я особисто не роблю трагедії з того, що зараз відбувається в українській політиці. Ми живемо в період змін, який ніколи не буває простим. Ми пройдемо час дилетантства, присутній нинішнім політикам. В українській політиці справді нині багато «гріхів». Це, насамперед, відсутність цінностей, а саме вони насправді є суттю державотворення. Але не потрібно боятися виборів: строкових і дострокових — люди повинні звикнути до змін. Ми — всі разом і кожен окремо саме сьогодні і саме зараз — маємо відкрити дорогу новим ідеям, новим політикам, котрі здатні будувати державу, а не лише свій політичний дах.
