Кримська прокуратура порушила кримінальну справу за фактом загибелі мешканки Алушти за статтею про доведення до самогубства.
До Криму прибула бригада слідчих Генеральної прокуратури і представник уповноваженого з прав людини Верховної Ради України, які займаються вивченням обставин трагедії. Нагадаємо читачам суть справи: Наталя Кобелєва прийшла до міськради 29 червня 2006 року в той момент, коли там проходила сесія, й хотіла попрохати в міського голови і депутатів допомоги, оскільки судові виконавці вже зруйнували її тимчасову споруду на земельній ділянці й вивезли все її майно. Але її не захотіли навіть вислухати. І тоді вона здійснила останній крок у своєму житті — ступила в порожній отвір вікна на п’ятому поверсі будівлі…
Ділянка землі в 4 сотки, на якій стояла її тимчасова будівля, і на якій Наталя Кобелєва обробляла свій город, дісталася їй від уже померлих батьків. Понад сорок років тому вони, як і деякі їхні сусіди по будинку на вулиці Сергєєва-Ценського, почали обробляти це пустище поруч із багатоповерхівкою на схилі в 30 градусів, перетворивши його на невеликий город, який згодом став для сорокарічної Наталі та її дитини єдиним засобом для існування. Час від часу люди багато разів намагалися оформити землю згідно із законом, але їм так це й не вдалося. За радянських часів їм сказали: «саджаєте картоплю, ну й саджайте собі, хто вас чіпає», а вже в 90-ті роки то відмовляли, то обіцяли щось зробити, то просто ухилялися від відповіді. І горе прийшло несподівано: абсолютно без відома фактичних власників цих ділянок міськрада прирізала і цей крутий схил до вже виділеної землі площею понад гектар нібито під стадіон, фірмі «Алустон-98». І хоч це була вже не перша ділянка, виділена «Алустону», але плани фірми, були, очевидно, величезні. Наталю з її сином стали зганяти з ділянки. Доводів про те, що у матері і дитини більше немає засобів, щоб жити, ніхто не слухав. «Нас це не цікавить», — відповідали благополучні, освічені, успішні чоловіки…
— Ця історія приголомшила місто, але не приголомшила владу! — говорила на нараді в Сімферополі, яку проводив прем’єр- міністр України Віктор Янукович, уповноважений з прав людини Верховної Ради кримчанка Ніна Карпачова. — Наталя весь час намагалася вирішити питання в законному порядку. Вона намагалася керуватися вимогою Земельного кодексу та звернулася до суду. Але Алуштинський суд захистив інтереси комерційної фірми, яка насправді є фірмою «Рога и копыта», оскільки понад три роки не платила місту навіть орендну плату за користування землею, і виніс ухвалу про те, що Наталя, обробляючи цей крутий покинутий узгірок, нібито «заподіяла збитки інтересам держави»…
Наталя Кобелєва намагалася оскаржити ухвалу міського суду в Апеляційному суді, але, присікавшись до формальних обставин, у неї цю скаргу навіть не прийняли. Наталя багато разів зверталася до Алуштинської міськради: якщо уже не можна узаконити за нею цей узгірок, то вона прохала виділити їй іншу ділянку в будь-якому районі міста, але й це прохання не було почуте депутатами. І ось у один «прекрасний» день на ділянку з’явилися дужі чоловіки, які стали ламати її тимчасову споруду . Наталя захищала своє добро, але чоловіки прив’язали її до дерева і, як говорить Ніна Карпачова, «били її». Сусіди викликали «швидку допомогу» й відв’язали її від дерева лише тоді, коли «судові виконавці» вже поїхали. Все, що стояло на ділянці, було завантажене в машину й вивезене невідомо куди. І тоді, за словами Ніни Карпачової, «Наталя піднялася, як солдат із останньою гранатою», й пішла до міськради, назустріч своїй смерті…
У нашому Земельному кодексі написано: кожен громадянин України має право на отримання земельної ділянки. Виходить, не кожен? Наталя не змогла реалізувати своє законне право, незважаючи на те, що ці 4 сотки годували її та її сина, зате інші змогли це зробити з лишком.
— Лише однією ухвалою від 5 липня 2006 року, вже після смерті Наталі Кобелєвої, — розповідала Ніна Карпачова, — Алуштинська міськрада виділила ділянку землі площею в 13 соток у центрі Алушти, в парку, терміном на 49 років судді та її чоловікові. Тільки однією цією ухвалою (а таких ухвал взагалі сотні!) землю в місті отримали декілька депутатів, шість підприємців і два громадянина Російської Федерації. Загалом, тільки однією ухвалою в цей день було роздано понад 4 гектари землі в місті на березі моря. А Наталі було потрібно, щоб від неї не забирали лише 4 сотки крутого схилу, які, за великим рахунком, нікому й не потрібні. Але ніхто не почув жінку, доведену до відчаю…
— Ця земля повинна залишитися в людей, які її обробляють, — говорить зараз міський голова Алушти Володимир Щербина. Але річ у тім, що й він не знає, як це тепер зробити. «Договір оренди з фірмою укладено і розірвати його тепер може лише суд, — говорить він, — і для цього потрібні вагомі підстави, а доводи морально-етичного порядку там враховуються рідко…»
У тому й річ, що коли «доводи морально-етичного порядку» не враховуються, це й призводить до трагедії як людей, так і цілі держави. Так може час їх уже враховувати?..
