Денису Родичеву, колишньому офіцерові, інженеру-механіку, працівнику одного з київських комерційних підприємств, 33 роки, і він вважає себе «оптимістом за життям». Уперше до київського протитуберкульозного диспансеру потрапив 5 років тому. До поліклініки його «затягла мама». Тоді, за його словами, він не говорив, а сипів, і на роботі його прозвали жартома «Голосистим». Лікар, побачивши його рентгенівські знімки, що підтверджували запущений туберкульоз легенів і гортані, був уражений і запитав прямо: «Як ви ще ходите?» У лікарні він «відлежувався» протягом довгих 10 місяців і ходив спочатку «по стінці лише до туалету й поїсти». Після курсу лікування з’їздив за безкоштовною путівкою до кримського санаторію (минулого року йому пропонували підлікуватися вже за 8 грн. на добу) й забув про хворобу. Але туберкульоз про нього не забув. Минулого року Денис необережно переохолодився під час страшенної літньої спеки, працюючи в «ямі» на СТО, і хвороба нагадала про себе загостренням і запаленням легенів. Тепер отримує 4 ін’єкції на день і три препарати «всередину». Лікування й харчування безкоштовні, розповів він, але підхарчовуватися, якщо хочеш вилікуватися, треба. Потрібні додаткові ліки загального призначення. Упаковки ж, наприклад, лазолвана за ціною 32 грн. вистачає на 10 днів. Друзі-товариші до нього ставляться загалом з розумінням, хоча один із них (разом вчилися) ось уже сьомий місяць відвідати збирається.
— Насправді суспільство вельми упереджено ставиться до таких хворих, багато хто з них втрачає роботу, друзів, родину, — уточнила завідувач другим відділенням фтизіатрії Світлана Грицай. — Люди не розуміють, що захворіти на туберкульоз зараз може і міністр, і «крутий», і бідний, і бомж. Адже інфіковано паличкою Коха близько 90% українців, і досить лише різкого зниження імунітету, спричиненого стресом, грипом або іншим захворюванням, щоб хвороба спалахнула. До основного відділення близько 65% хворих, переважно молоді люди, поступають уперше. З більшістю потім встановлюються тривалі зв’язки, часто на все життя.
— У Києві прийнято єдину поки що в Україні цільову програму медико-соціальних протитуберкульозних заходів на 1994—2005 роки, — сказав «Дню» головний лікар тубдиспансеру №1 Юрій Нудьга. — Але якщо спочатку вдалося навіть оновити апаратуру, то нинішнього року через нестачу фінансування ліки купуються «з коліс». Адже весь курс лікування вимагає гарантованого забезпечення всім необхідним. Обов’язкового обстеження зараз немає, але групи ризику ми тримаємо під контролем.
