Розумний, тонкий, культурний лікар, він затишно почував себе у шоу-програмі телебачення однак, власне кажучи, рідна країна його не змогла належно оцінити. Його вважали рівним собі кращі дослідники- психіатри США, Великої Британії, Данії, Франції, але тут він залишався незатребуваним. Блискучий професійний інтелект Полтавця не був потрібен медичному відомству, його боялися і тихо ненавиділи. Професора медицини прихистила вільна Києво-Могилянська академія, її філологи, історики, філософи. І лише вона, академія, тихо оплакує його сьогодні. Він, кращий з нас, не був академіком. Не був і заслуженим діячем науки. Не був і заслуженим лікарем України... Він надто багато знав, надто багато вмів. Надто багато вчився.
Він помер. З нами залишилися гірші. Вони живуть довго.
