Задум здійснено з ініціативи кафедри театрознавства й акторської майстерності факультету культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка (керівник — Шевченківський лауреат, народний артист України, актор і режисер Театру ім. Марії Заньковецької Богдан Козак). Реалізовано у рамках проекту «Мистецький арсенал добрих справ» департаментом з питань культури, національностей та релігій Львівської обласної державної адміністрації. Проект відбувся завдяки благочинному заходу «Йорданська яблунева ялинка-2014», про що «Дню» повідомили у ЛОДА. Автор пам’ятної дошки — народний художник України Василь Ярич, котрий, як розповів «Дню» Богдан Козак, відмовився заради славної справи від гонорару.
Постійну «прописку» мистецька дошка отримала на фронтоні колишнього Народного дому, що розташований по вулиці Театральній, 22, неподалік Театру ім. Марії Заньковецької. А відкрили її точнісінько на ювілей — саме цього дня, 5 травня 1864 року, тобто 150 років тому, саме у Народному домі вперше на українській сцені було поставлено драму «Назар Стодоля» Тараса Шевченка. Відтак можемо говорити, що урочисте відкриття пам’ятної дошки органічно вплелося у вінок заходів до 200-ліття від дня народження Кобзаря.
— Те, що у Львові 29 березня 1864 року запрацював перший український театр, заснований товариством «Руська бесіда», — це акт, який стосується всієї театральної культури України, — вважає Богдан Козак. — Розпочав він свою діяльність твором «Маруся» за однойменною повістю Григорія Квітки-Основ’яненка, а 5 травня вперше на українській сцені поставив «Назара Стодолю» Тараса Шевченка. Цим був визначений орієнтир галичанам на Наддніпрянську Україну, на драматургію, українську мову, український менталітет і дотримував цього впродовж усієї діяльності і є ознакою соборності і єдності Галичини, Наддніпрянської і Слобожанської України. На його сцені працювали Марко Кропивницький, Микола Садовський, Марія Заньковецька. Театр виховав плеяду видатних акторів — таких, як Лесь Курбас, Амброзій Бучма, Мар’ян Крушельницький, Йосип Гірняк, Софія Федорчева, які потім переїхали в Східну Україну і реформували український етнографічний побутовий театр у театр модерний, авангардний, що його знає вся Європа. Отож це важливий факт, котрий вказує, що ми — єдина країна. Відкриттям цієї пам’ятної дошки засвідчуємо: коли гримлять гармати, музи не мовчать. До речі, як правильно зазначив у промові на урочистостях Шевченківський лауреат, художній керівник Театру ім. Марії Заньковецької Федір Стригун, колись на побудову Народного дому у Львові люди по крейцеру збирали гроші із цілої Галичини, щоби там був осередок українського слова, української культури, нашої національної ідентичності і цілісності. І це джерело не може бути ні замуленим, ні погашеним — воно має й надалі розгортатися. Наша молодь повинна пам’ятати про цю традицію і бути горда за тих людей, що працювали на цій сцені, зрештою, йти тим шляхом далі: служити своєму народові, плекати рідну мову, бути людьми, які розуміють потреби дня, і бути патріотами своєї країни.
Фото Романа БАЛУКА
