За даними ООН, кожен шостий житель планети не має доступу до питної води, а через зміну клімату ця цифра зростатиме. Тому 2000 року ООН прийняла «Декларацію тисячоліття», де передбачено, що до 2015 року всі держави світу повинні перейти до сталого розвитку довкілля, зокрема, раціонального використання водних ресурсів. Україна, підписуючи Декларацію, взяла на себе низку зобов’язань, серед них — збільшити частку населення, що має доступ до питної води, на 12%. За словами науковців, ця проблема для нас не чужа, оскільки у сотнях населених пунктах України заборонено пити місцеву воду, а там, де це можливо, у більшості випадків вода не відповідає вимогам національного стандарту. Вирішити проблему можна — шляхом використання не тільки поверхневих, а й підземних вод, яких в Україні вистачає. Проте спочатку треба створити державну програму.
— Поверхневої води Україні наразі вистачає, але справа не в кількості, а в її якості. У нас водні ресурси використовують, а отже, й забруднюють у кілька разів інтенсивніше, ніж в інших країнах Європи, — коментує академік НАН України, керівник Науково-інженерного центру радіогідрологічних полігонних ресурсів В’ячеслав Шестопалов. — Нині міжнародні вчені вивчають наслідки змін клімату. Є дані, що південно-східні регіони України стануть пустелями, а значить кількість поверхневої води буде зменшуватися, а якість ще більше погіршуватися, і не тільки за рахунок техногенних впливів, а й за рахунок зміни самого клімату. Тому підземні води треба використовувати вже нині в межах наших можливостей. Ще в радянські часи по всіх регіонах України було прокладено водогони, щоб брати воду з підземних джерел. Але нині вони використовуються тільки на 10—14%, а в деяких областях — на 4—5%. У багатьох же країнах Європи, зокрема, Австрії, Польщі, цілі міста забезпечуються водою саме за рахунок підземних ресурсів, тобто ця вода витрачається і на господарські, і на промислові потреби.
За словами В’ячеслава Шестопалова, Україна має достатньо запасів підземних вод. Як каже вчений, перш ніж експлуатувати підземні води, ще за радянських часів провели розрахунок, чи вистачить їх для країни на 27 років (така норма державного стандарту). Відповідно до цих розрахунків, Україні за добу можна використовувати 57 мільйонів кубометрів підземних вод, наразі з них використовується тільки шоста частина. Натомість в ООН все більше наголошують на водопостачанні за рахунок свердловин та підземних джерел.
— В Україні діють дві програми ООН щодо водних ресурсів: «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду», де пріоритетом є раціональне використання водних ресурсів, починаючи від ремонту водогону в регіоні й завершуючи ремонтом каналізації у місцевій школі. Другий проект — «Кожна краплина має значення», який передбачає відновлення підземних джерел. Цього року в кількох областях України відновили 15 джерел, тоді як звернень від громади було близько 200. Тому це в планах на найближчі місяці, — розповіла радник з питань співпраці між громадським і приватним секторами Програми розвитку ООН Юлія Щербініна. — Наразі ми стурбовані, що цілі Декларації тисячоліття не досягнуті навіть наполовину, і не тільки в Україні, а й у інших державах. Щоб стимулювати дії країн, 2005 року ООН оголосила програму «Вода — це життя» та запровадила Міжнародний день водних ресурсів. Ще одна міжнародні ініціатива — проект «Мандат першої особи», який об’єднує 57 міжнародних приватних компаній. Вони беруть на себе зобов’язання зменшити кількість води, яка використовується на виробництві, поширювати культуру збереження водних ресурсів та вести відповідну державну політику, включаючи навіть податок на воду. Сподіваюся, що прогнози міжнародних соціологів, нібито до середини ХХІ століття від 2 до 7 мільйонів населення не матиме доступу до питної води, не збудуться. Адже існує небезпека, що майбутні війни будуть саме через воду. Щоб їх уникнути, держави світу мають зробити все, щоб доступ до питної води мала кожна людина.
