Зі всієї України, Росії, Білорусі стікаються до Києва, до державного архіву Міністерства оборони, запити. Тут починається ходіння муками тих, хто чекає ці документи, й тих, хто їх підтверджує. Сьогодні розглядаються лише заяви тих, хто був «там»... у липні 86-го. Завдяки недавньому доповненню до «Постанови про порядок видачі посвідчень...», підписаному прем'єр-міністром, ті, хто не встиг отримати потрібну довідку в архіві й перереєструватися, з 1 жовтня цього року вже не вважатимуться ліквідаторами. Сьогодні працівникам архіву працювати доводиться... вручну. Приміщення архіву — темний напівпідвал. Працюють тут переважно жінки, штат — 45 чоловік. Основна робота лежить на дев'яти архіваріусах, котрі шукають записи-свідоцтва перебування людини в зоні.
Щоб підтвердити хоч би один день перебування людини в зоні, архіваріусам треба перегорнути тисячі сторінок фоліантов, що «фонять». За робочий день працівник архіву встигає «відпрацювати» одну-дві довідки, а їх до першого жовтня треба — 39 тисяч! Саме стільки чоловік чекають вирішення своєї долі.
