Отже, приміщення старого арсеналу на Печерську нарешті почало повноцінно функціонувати в якості виставкового центру. Першою масштабною виставкою тут стала фінальна експозиція Міжнародного відкритого конкурсу візуальних мистецтв «Ейдос 2006/07».
Власне, конкурс був присвячений темі створення Музею сучасного мистецтва; проте суто архітектурних проектів було порівняно небагато. Так, група київських авторів — Олексій Болдін, Анастасія Яровенко, Юлія Огаренко запропонувала облаштувати музей у суднобудівельному доку, причому сам док пустити плавати. Свої пропозиції унаочнили за допомгою макета — музей-док у розрізі, а також фізичними діями — переодяглися в тельняшки і влаштували невеличкий перформанс. Інша група київських дизайнерів — Ольга Нешта, Ольга Балашова, Ірина Яцик — розробила не такий ефектний, але цілком функціональний простір у стилі західного музейного хай-теку в загальній концепції «Ноєвого ковчегу» мистецтв. А найбільш екстравагантну і по-своєму дотепну ідею запропонував Олег Кручинін — розмістити всі експозиційні приміщення у футуристичних модулях просто над дахами жилого району в історичному центрі міста. Там все є: і висячі сади, і тераси для медитації, а найбільш доречним містом для такої чудасії здається саме Одеса. Досить елегантно вчинили харківські художники (Марія Норазян, Ілля Павлов, Вероніка Кудінова, Марія Рубан, Олександр Маслов) — змайстрували величезні літери, що утворюють слово «MUSEUM», і позначили тим словом найрізноматніші місцини — від стадіонів до промислових зон, таким чином перетворивши все це на імпровізовані «музеї».
Загалом, переважали вже традиційні для таких виставок технології: постановочна фотографія, відеоарт, інсталяції. Наприклад, Сергій та Світлана Білокопитови (Київ) сполучили графічні портрети відомих і не дуже персон з різноманітними аксесуарами дорогих виробників на кшталт «Прада» і назвали все це «Сбрендівші особи, або легкий ребрендинг?» Виглядає як чергова іронічна вправа на тему суспільства споживання і його впливу на особистість. Активна учасниця подібних виставок Ксенія Гнилицька обмежилася серією «Коріння»: намалювала коренеплоди, більш-менш розповсюджені в Україні на кшталт топінамбура, імбірю чи редису. Виглядає як добра ілюстрація до відповідного посібника.
Одесити Олег Любімцев, Ріпсіме Давтян, Андрій Дживага зробили на голос на фрагментованості свого твори: їхній «Art for Save» являє собою бокс, завішаний тиражованими уривками різних малюнків і написів; відмова від цілісності і виглядає основним посланням усієї роботи. Артем Волокітін (Харків) зробив серію виконаних у різних техніках портретів підлітків. І, хоча в релізі говориться щось про «ідеально-піднесене» та про «душу», в першу чергу, здається, малася на меті провокація — більш консервативна частина авдиторії може звинуватити автора в заграванні з педофілічною тематикою, але традиціоналісти на такі виставки не ходять. Більш відверто вчинили Євгенія Павленко і Людмила Седляр (Київ), показавши у серії фото «Весна прийшла» вправи ексгібіціоністів у людних місцях. Запитання — чи то правдива зйомка, чи пізніший фотомонтаж — не таке вже й принципове. Кожен бавиться по-своєму. Досить похмурий об’єкт виставили Станіслав та Юлія Возляковські (Херсон). «Портативний музей історії архітектури «Домовина» і являє собою домовину зі вбудованим екраном, на якому демонструють зразки архітектури, котрим загрожує знищення. Возляковський, відомий своїм мізантропічним — якщо не сказати патологічним — поглядом на світ, таким чином, лишився вірним власному стилю, проте втілив його по-новому.
Проте переважали, звичайно, більш веселі роботи. Киянки Ганна Колбянова і Варвара Василенко в «Сезонах моди «BuB-2007» виставили кількох гумових ляльок із секс- шопу, переодягши їх «по-модньому» — одну як Мерілін Монро, другу як навчальний манекен з кабінету анатомії, третю як лондонську панк-діву, четверту, у протигазі і з прапорами СРСР та Євросоюзу, взагалі нарекли «Анка-кулеметниця». Володимир Логутов з Самари зробив відео «Непотрібні», примусивши кількох підлітків за допомогою спецефектів висіти в повітрі. У жанрі політичної сатири повправлялася харківська група «SOSка» — «Вони на вулиці» — це фотографії людей у масках Тимошенко, Януковича і Ющенка, що жебракують на вулиці; особливо зворушливо виглядає президент з табличкою «Христа ради». Берлінці Андрій Логінов і Валерій Савульчик влаштували цілий фотосеріал за власної участі під назвою «Таємниця 10-ї планети». Перебиралися то в солідних бізнесменів, то в гультяїв, і все на тлі якогось такого екзотичного — «чужопланетного» — пейзажу. Виглядає дійсно смішно, тимпаче в самих артистів доволі кумедні фізіономії — один так узагалі схожий на Крамарова. Проте воістину гомеричним вийшов проект москвичів Льохи Гаріковича, Марії Андре та Сашка Чернявського «Самооборона для художників». В кількох зрозумілих фотоілюстраціях, а також за допомогою добірки нескладних малюнків автори пояснюють, як представник на перший погляд беззахисного мистецького цеху може відбити бандитський напад за допомогою принагідних інструментів та матеріалів — етюдника, пензлів, фарб та паперу. Гості зі столиці Росії щедро ділилися цим важливим знанням, роздаючи відвідувачам саморобну книжку-розфарбовку з тими таки прийомами художнього самозахисту. Прикро лише, що проти сумоїста прийому так і не знайлося.
Однак, на мою думку, найбільша принада нової виставки — власне сам Арсенал. Цей воістину колосальний інтер’єр, який вже сам по собі є довершеним витвором мистецтва і практично не поступається знаменитому Арсеналу в Венеції, що вже десятки років приймає найбільш поважну в світі Бієннале. У такому просторі — величному і водночас шляхетно старовинному — будь-яка картина, інсталяція, вистава виглядатиме набагато краще, ніж будь-де, в будь- якій іншій, унормованій і облаштованій галереї. Тому можу лише привітати всіх поціновувачів мистецтва: «Мистецький арсенал» уже є, він уже діє. Побоювання викликають лише плани його подальшої реконструкції — псувати гарні речі в нас уміють.
