Тримати пензель у руках може кожен, а от творити ним справжні шедеври мистецтва, які б купував Президент України, — під силу не всім. Київська художниця Олена Лонська належить до числа саме таких митців. З юного віку вона пише картини за власною технікою: до петриківського розпису додала свою новацію — кожну деталь обводить чорним контуром. Нині художниця відкрила чергову персональну виставку «Як тебе не любити, Києве мій!», що триватиме до кінця вересня у Київській школі мистецтв ім. Жуковського. Її картини є не тільки у глави держави, а й у художньому музеї Австралії, у приватних колекціях Голландії, Росії, Грузії, Туреччині, Іспанії...
Роботи Олени Лонської мистецтвознавці вважають унікальними та неповторними, адже написані вони лівою рукою (Олена — інвалід дитинства, через церебральний параліч права рука у неї не працює). Незважаючи на недугу, потяг до малювання узяв гору, і після закінчення школи Олена мріяла працювати на сувенірній фабриці — розписувати посуд петриківськими узорами. Однак через діагноз художниці відмовили у роботі.
— Щоб не сидіти вдома без діла, я вирішила малювати для себе. З цього і почалася моя творча кар’єра, — розповіла Олена Лонська. — Згодом почали запрошувати на міські конкурси художників, а потім — на всеукраїнські та міжнародні. Наразі кілька моїх робіт беруть участь у Міжнародному конкурсі в Албанії, але результати поки що невідомі.
На нинішній виставці представлені 43 роботи художниці. Ще стільки ж у неї вдома. А скільки картин розійшлося усім світом, Олена й сама не знає — втомилася рахувати. Більшість творів потрапили за кордон за допомогою медиків, які лікували Олену: їдучи на міжнародний конгрес, вони брали Оленині картини як подарунки колегам — своєрідні українські сувеніри. Ще низку робіт розкупили іноземці прямо на виставках.
Над створенням кожного твору художниця працює максимум місяць, бо хоче відобразити на полотнах якомога більше задумів та ідей. Найчастіше Олена малює квіти, тварин та казкових персонажів. Можливо, через це її роботи здаються дитячими та наївними, але від них іде стільки теплоти та радості, що просто диву даєшся.
— Найперші друзі Олени — це герої її робіт. Незважаючи на те, що вона має низку нагород, звань та премій, справжніх друзів у неї практично немає, — зауважила мама художниці Ніна Володимирівна. — Малювання стало для Олени найбільшою розрадою у житті. Та й ми, батьки, не даємо їй ні хвилини для смутку, переконуючи, що життя прекрасне за будь-яких обставин. Свій оптимізм художниця передає через картини і обирає для них тільки яскраві та світлі кольори. А чимало робіт («Пасхальні натюрморти», «Казкові птахи», «Зимова фантазія», «Святковий настрій» та інші) змушують поринути у світ казки. Як зізналася Олена, казкові мотиви приносять їй заспокоєння і психологічну рівновагу.
Не проходить і дня, щоб Олена Лонська не бралася за пензель. Нині вона малює листівки з квітами. Щоб відтворити найдрібніші деталі, підбирає пензлі із тваринної шерсті — ними легше виводити тоненькі лінії. Після завершення виставки «Як тебе не любити, Києве мій!» картини художниці перевезуть до музею Івана Гончара на чергову виставку. Що буде далі, Олена не хоче прогнозувати, але точно знає — з пензлем не розлучиться ні за що в світі.
