Учора в «Дні» (№ 28) вийшла інформація про те, що австрійський суд засудив до трьох років ув’язнення британського історика Девіда Iрвінга, який публічно заперечував знищення нацистами в роки Другої світової війни євреїв у газових камерах. Очевидно, що ця тема певним чином дотична до проблеми всебічного вивчення українського Голодомору 30-х років. У той час, коли за рік наша держава перед світовою спільнотою в ООН ставитиме питання про визнання Голодомору 1932—1933-го актом геноциду проти українського народу, деякі співвітчизники, наприклад КПУ, його публічно заперечують. Власне, «День» поцікавився у своїх експертів, що вони думають із цього приводу.
Тарас КОМПАНIЧЕНКО, кобзар:
— Я проти будь-яких ревізій Голодомору, Голокосту як явищ геноциду й узагалі будь-яких етнічних нападок, кого б це не стосувалося: євреїв, українців, поляків чи вірмен. Мені не зрозуміло, що піддається ревізії? Як можна публічно заперечувати Голокост, коли є цілий ряд документів, які підтверджують існування такого явища. Я науковець, тому для мене це питання не лежить у полі політики. Треба зважати на факти. Якщо це заява історика, то він повинен навести свої серйозні документи та сильні аргументи. А ми їх не бачили. Якщо й він не бачив цих документів, то як він міг зробити такі висновки? Що це — фальсифікат? Що за цим стоїть — політика чи все ж таки документи, про які ніхто не знає. Це не відомо. У нас в Україні теж існують сили, які заперечують Голодомор. Ви собі що хочете робіть, а Голоду не було: ні в 1921, ні 1932—1933, ні в 1947. I що з цим робити? А люди це пережили. Ясно, що така реакція викликає в багатьох людей, які через це пройшли, тільки біль і обурення. I це дуже тонке питання — піддавати ревізії людський біль. Адже за цим стоїть доля людей та їхнє життя. I щоб піднімати подібні питання, потрібні надзвичайно серйозні аргументи.
Сергій АРХИПЧУК, режисер:
— Те, як постраждав єврейський народ у Другій світовій війні, є фактом доконечно відомим і знаним у цілому світі. Наприклад, у ЗМI й у такому масовому секторі, як кіно, тема Голокосту єврейського народу часто піднімається різними країнами, зокрема Америкою, Німеччиною, Iталією, Францією, Португалією. Українці, особливо Західної України, знають це безпосередньо, бо вони були свідками колективних знищень євреїв, зокрема на Волині, Рівненщині, Житомирщині... I якщо комусь з євреїв удавалося втекти, то українці їм допомагали, не зважаючи на жодні національні відмінності. Допомагали і старим, і малим, бо в першу чергу людину сприймали як людину, а не дивилися на расові відмінності. Такі заяви можуть бути тільки провокаційного або якогось хворобливого характеру. Тому про такі заперечення британського вченого і говорити не варто. Заперечення загальновизнаного факту можливе лише для того, щоб стати приводом для обговорення або посіяти думку, що комусь вигідне таке заперечення. Але факт Голокосту й Голодомору є очевидним. Те, що було, не можна змінити. А різні історики й політикани намагаються одягнути минуле в різні шати для того, щоб виконувати свої локальні завдання, забаганки й прагнення. Однак ставлення євреїв до свого минулого, те, як вони про нього дбають, може бути гарним прикладом для інших народів.
Петро ТОЛОЧКО, академік Національної академії наук України:
— Очевидно, істину заперечувати важко. Ні англійські, ні українські, ні будь-які інші історики заперечити сам факт тієї чи іншої події, в тому числі й Голокосту, і Голодомору, не можуть. Iнша справа, як їх інтерпретують, подають і так далі. Думаю, такі спростування чи відмови від усталеного факту не роблять честі історику. Щоправда, я не думаю, що за це потрібно саджати людину до тюремної камери аж на три роки. У нього може бути якась особлива думка. То й що! Нехай він і живе зі своєю думкою. Зокрема, мені важко сказати, чим керуються такі люди у своїх заявах. Можливо, є якісь упередження щодо Голокосту чи етнічної належності. Я не виключаю цього. У житті буває усяке.
