Три роки тривала копітка робота — переговори, листування, виготовлення копії, її освячення та перевезення, — перш ніж у Львові в соборі святого Юра було виставлено для огляду та загального вшанування нову копію Туринської плащаниці. (На сьогодні у всьому світі їх існує лише вісім). Задум створення плащаниці для України виник у липні 2002 року, коли мінська копія Туринської плащаниці «прилетіла» до Львова і була виставлена в соборі святого Юра, а також в одному з храмів Iвано-Франківська. Тоді не лише церковна громадськість, а й уся Галичина проявила інтерес до безцінної реліквії. Але спочатку виник оргкомітет з числа львів’ян, які відстоювали ідею створення копії. Серед них зокрема були Степан Давимука, Микола Горинь, Тадей Едер, Богдан Піх. Але коли блаженнійший кардинал Любомир Гузар висловив думку про те, що плащаниця повинна належати всій Україні, до комітету увійшли представники різних регіонів, і колесо закрутилося з посиленою швидкістю.
Туринська плащаниця — прямокутне полотно завдовжки 4 метри 36 сантиметрів і завширшки 1 метр 10 сантиметрів, яким, згідно з Євангелієм, було вкрите тіло Iсуса Христа, перенесене до печери. Причому на одному боці полотна тіло лежало, а іншою частиною матерії, перекиненою через голову, Христа накрили. Тоді й з’явився на плащаниці образ-відбиток Iсуса — не яскравий, але дивовижно чіткий. Можна побачити риси обличчя, бороду, волосся, долоні, схрещені внизу живота. Можна розгледіти й сліди крові від численних ран на тілі. Швидше за все, спочатку полотно було довшим, але від нього відрізали невеликі шматочки як реліквії для церков та монастирів. До того ж, плащаниця кілька разів зазнавала пожеж. Щоб пересвідчитися в її істинності, полотно навіть кип’ятили в олії, однак зображення від цього все одно не зникало.
У Франції Туринська плащаниця з’явилася в 1353 році в маєтку графа Жоффрея де Шарні, куди її, можливо, привезли з Константинополя.
Реліквія довго переходила з рук у руки. Пізніше король Умберто II, який також володів плащаницею, заповідав реліквію Ватикану. Відтоді плащаниця є власністю Святійшого отця і зберігається в кафедральному соборі святого Джованні Батісти в Турині. Як кажуть, зберігають її за трьома замками, у спеціальній срібній релікв’ярні, за решіткою, і виносять не частіше, ніж раз на 12—15 років, та й то лише для освячення копій і на прохання вчених. Щодо останніх, то історики і паталогоанатоми дійшли висновку, що людина, зображення якої є на Туринській плащаниці, була розіп’ята за римськими законами, належала до іудеїв, зріст її був 178 сантиметрів, а вік приблизно 30—45 років.
Цікаво, що благословення на створення копії дав ще Папа Iван Павло II, а благословив виготовлене полотно Святійший Папа Венедикт ХVI. Відбувалося це на площі святого Петра у Ватикані після служби Божої. Члени оргкомітету, у свою чергу, подарували Папі Римському копію Острозької Біблії.
Поки що плащаниця, для якої виготовлено спеціальну підставку та футляр з куленепробивного скла, якийсь час залишатиметься в соборі святого Юра у Львові. Але для неї підшукується відповідне і, як сказав адміністратор собору отець Роман Кравчик, нейтральне місце у Києві. Можливо, це буде Софія Київська, а можливо, що й інший храм. Однак йдеться про те, щоб храми України, якщо не всі, то більшість, мали можливість представити у себе плащаницю, за створення, звичайно, належних умов. Щодо собору святого Юра, то тут навіть найняли спеціальних охоронців. Але все-таки незабаром з Турина приїде відповідальна делегація, щоб пересвідчитися, що плащаниця справді зберігається відповідним чином і вшановується на належному рівні.
— Реліквія ця, — підкреслив отець Роман, — безцінна за своїм духовним значенням, бо, як сказав Святійший Папа Венедикт ХVI під час свого благословення української копії плащаниці, вона здатна «обняти всіх людей на землі». Несе вона в собі духовність та натхнення. Копію, до того ж, освячували прикладенням до оригіналу, тобто вона увібрала в себе його силу. Не можна не підкреслити ще одного: копія — абсолютно ідентична оригіналу, технологія її створення зберігається в таємниці, знають її лише служителі кафедрального собору святого Джованні Батісти, де зберігається оригінал. Можна порадіти й тому, що українська копія — найкраща на сьогодні, бо створювалася відразу після очищення Туринської плащаниці.
