Леоніду Даниловичу Кучмі незабаром виповниться 60 років. Тепер він згідно
з законодавством може йти на пенсію й отримувати свої чесні 49 гривень
на місяць. Можливо, передчуваючи нелегку долю пенсіонера Кучми, різні люди
й організації минулого тижня були особливо уважні до нього. Фестиваль «Таврійські
ігри» заявив, що інший президент нам загалом не потрібен. Приблизно те
саме сказали й учасники наради керівників телерадіокомпаній, додавши, правда,
що «стурбовані судовими процесами проти ЗМІ, в результаті яких на них накладають
надмірно високі штрафи». Нібито Президент до судових штрафів стосунку й
не має, але люди знають, кому що говорити...
Не поталанило МВФ, який приготував на день народження «цінний подарунок»
у вигляді кредиту EFF, але Президент скромно від'їхав до Криму і радісна
зустріч не відбулася. Ображені іноземці поїхали собі, залишивши обіцянку
«розглянути питання»... Навколо корисної справи почалися некрасиві інтриги.
Дехто стверджує, ніби парламент дав згоду на проведення секвестру бюджету
указом Президента, хоча всі пам'ятають, що ніякої згоди не було. Депутати
ще раніше від Президента відбули в той самий Крим (аби підготуватися до
дня народження) й нічого сказати не можуть. Скоріш за все, депутати вдають,
начебто не помітили президентського указу, і згадають про нього, коли «буде
потрібно».
Найрадіснішим подарунком Кучмі було повідомлення про створення нової політичної
партії, котра «ставить Президента України в один ряд із такими символами
держави, як прапор і герб» (цікаво, нинішнього чи будь-якого?) і «будуватиме
свою роботу на конструктивних принципах згоди і співробітництва, виключаючи
опозиційність, політичну заангажованість і амбіційність». Новим словом
у вітчизняній політології (стосовно опозиційності в нас уже великий досвід,
і партія, яка виключає опозицію, нікого не здивує), ясна річ, є невизнавання
політичної заангажованості... політичною партією. Причини цього зрозумілі.
Скоріш за все, нову партію створила група підприємців середньої руки, котрі
давно помітили: бізнес іде тим успішніше, чим ближче та чи інша фірма до
властей. Міркування тут такі: створимо партію, скажемо, що ми за все хороше
і, головне, за президента (це не виключає волання про катастрофу та про
інші жахіття) й нас одразу полюблять. Ставлю 100 проти одного — нічого
в них не вийде. Авантюрний дух цього проекту очевидний і, мабуть, саме
тому партію названо іменем Володимира Великого — феодала, котрий навіть
за тих похмурих часів мав «неоднозначну» репутацію (не випадково церква
досить уперто чинила опір його канонізації).
