Минулої неділі в Українському домі в Києві спостерігалося надзвичайне стовпотворіння художньої богеми: завсідники вернісажів зібралися на відкриття персональних виставок сценографа Андрія Александровича-Дочевського й живописця Олександра Павлова. Майстри ці за характером, вихованням, темпераментом і художніми засобами дуже різні. Меланхолійний і елегантний Андрій Олександрович, котрий представив концептуальну ретроспективу своїх утілених і нереалізованих візуальних ідей (спектакль «Туга за втраченим раєм»), підкреслено аристократичний. Павлов — типовий різночинець — запальний, несамовитий, непередбачуваний. Виставлені ним в Українському домі нефігуративні праці безжалісно неврівноважені, фарби на них волають, неначе грішники в пеклі.
Тим часом обидві ці чудові експозиції, схоже, спровоковано відчуттям внутрішньої безутішності, яку митці — обидва інтелектуали, сильні індивідуальності наділені різноманітними талантами — намагаються подолати творчістю. Один — виливаючи гнів і біль симфонією експресивних колірних плям, другий — просвітлено пригадуючи чудові миті життя, присвячені дружбі, коханню та красі.
№240 15.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
