Вчора на 78-му році життя після важкої тривалої хвороби помер визначний поет-шістдесятник Андрій Вознесенський. Днями він скромно відзначив свій 77-й день народження, приймаючи у себе на дачі найрідніших і найближчих людей, — повідомляє сайт www.newsru.com.
Андрій Вознесенський народився 12 травня 1933 року в Москві. Почав писати вірші ще в дитинстві. Коли майбутньому поетові було лише 14, його запросив на зустріч сам Борис Пастернак, прочитавши надіслані юнаком вірші. Вознесенський закінчив Московський архітектурний інститут. Вже в 1958-му його вірші з’являються в газетах. А наступного року — приходить слава — після виходу поеми «Мастера». У 60-х він збирав багатотисячні аудиторії на свої чи колегіальні (разом з Євтушенком, Ахмадуліной...) поетичні вечори. Тоді ж вийшли друком перші збірники віршів: «Парабола» і «Мозаика». Серед його творчого доробку: «Треугольная груша» (1964), «Ахиллесово сердце» (1966), «Взгляд» (1972), «Дубовый лист виолончельный» (1975), «Витражных дел мастер» (1976), «Соблазн» (1978), «Безотчетное» (1981), «Прорабы духа» (1984), «Ров» (1986), «Видеомы» (1992), «Casino Россия» (1999), «Страдивари сострадание» (1999)...
Андрій Вознесенський, як й інші поети-шістдесятники, були в державній немилості. Якийсь час його ім’я в пресі згадувалося тільки з дозволу ЦК. «Може, це звучить нескромно, але я завжди був переконаний, що зі мною нічого не станеться — у мене інше призначення. Передчуття іншої долі», — сказав Андрій Вознесенський у інтерв’ю одному з російських видань на своє 75-ліття.
Очевидно, чи не всі знають шлягери, написані на вірші поета: «Миллион алых роз», «Я вам спою», «Плачет девушка в автомате»... А його рок-опера «Юнона і Авось» (музика Олексія Рибнікова) вважається класикою жанру.
Андрій Вознесенський — лауреат Державної премії СРСР. Двічі поета нагороджували престижними американськими нагородами. На Паризькому фестивалі «Тріумф» (1996) його визнано «найвизначнішим поетом сучасності».
Іван ДРАЧ, поет, громадський діяч:
— Андрій Вознесенський — один із найвидатніших представників покоління поетів-шістдесятників. Віртуозний майстер. Глибокий. Метафоричний. Парадоксальний. Належав цьому славному і проклятому часові, в якому ми з вами живемо. Відчуття техніки його віршів було настільки бездоганним, що навіть не вірилося, що це — людське творіння. Думалося: а, може, ангельське...
Коли я в Нью-Йорку презентував свою книгу «Світильники саду» англійською мовою, то він приїхав і виступав разом зі мною. І взагалі ми перекладали поезії один одного.
Його не вистачатиме! Не вистачатиме — як Великого майстра. Він своїм авторитетом дуже впливав у Росії та Україні на усіх тих, хто любив і шанував російську поезію. Я глибоко переживаю цю втрату! Вічна йому пам’ять.
