Поки що очевидним виглядає лише те, що весь опозиційний запал виходить у банальну мітингівщину не надто великого розмаху. З парламентаризмом й правовими механізмами якось не вийшло. До речі, саме парламентських прихильників Ющенка, серед яких є й члени ФНП, засновники парламентської більшості звинуватили в її фактичному розвалі після неухвалення закону про більшість та опозицію. Але вуличні методи стають все менш цікавими для публіки. Можливо, саме тому останнім часом в колах опозиції дебатується ідея референдуму про довіру Президенту. Схоже, головне в цій справі не результат, а процес: після касет Мельниченка і війни експертиз опозиція опинилась перед дефіцитом «інформаційних приводів» для тиску на владу.
КОМЕНТАР
Михайло ПОГРЕБІНСЬКИЙ, політолог, директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології:
— Звичайно, референдум можливий. При розгляді даного питання треба враховувати поняття «вичерпний перелік», тобто у відповідній статті Конституції говориться про те, що референдум не може бути проведений щодо питань податків, бюджету і амністії, а всі решта питань можуть бути темою референдуму. Це означає, що питання про недовіру Президенту також може бути висунутим на референдумi. Які ж юридичні наслідки може мати подібний референдум в разі його проведення? В ст. 108 Конституції України є чотири позиції, які визначають умови відставки Президента: за власним бажанням, в разі неможливості виконання повноважень за станом здоров’я, в разі усунення в порядку імпічменту, в разі смерті. Отже, відставка за результатами референдуму не передбачена. Звичайно, якщо б він був проведений, наслідки могли бути політичні, моральні та інші, тобто якщо результати референдуму підтвердять виявлення недовіри Президенту більшої частини населення, тоді реальна перевага буде на боці ініціаторів. Але я ще раз наголошую на тому, що юридичних наслідків це мати не буде. Президента можна усунути лише в ході імпічменту, але багато зараз посилаються на те, що відсутній закон про імпічмент. В Конституції чітко сказано, що потрібно три чверті голосів від Конституційного складу ВР, щоб відправити Президента у відставку. Якщо б навіть такий закон існував, то абсолютно зрозуміло, що таку кількість голосів депутатів опозиція зібрати не зможе. Представники опозиції це, безумовно, розуміють також. Просто обрана саме така тактика, тому що збирати кількатисячні натовпи людей виявилось для них важко. І інших засобів для політичної боротьби, для політичного тиску на Президента і на владу вони не мають.
Проблема полягає в тому, що опозиція існує в тій реальності, яка намальована її зусиллями та зусиллями ЗМІ (українських і зарубіжних). Насправді ситуація в Україні інша, тому якщо б вони повернулися на «грішну землю», то, мабуть, зрозуміли, що перспективне просування зусиль опозиції було тоді, коли б вони визначились iз лідером, iз тим, які партії вони підтримають на наступних парламентських виборах. Зараз, фактично, не спостерігається серйозна підготовка опозиції до майбутніх виборів, які продемонструють реальну підтримку з боку людей. Вони назвали себе демократичною опозицією, але таку назву треба отримати від людей. Поки що це є лише назва.
Тимошенко відверто заявляє, що керує цим процесом, щоб прийти до влади. Але якщо ми живемо в демократичній країні, треба, щоб це відбулося шляхом демократичних виборів. Але за нашими даними, партія «Батьківщина» навряд чи зможе пройти через чотирьохвідсотковий бар’єр сьогодні, хоча пізніше ситуація може змінитися. Тому такі заяви виглядають трохи зухвалими і несерйозними.
