Він повертає будь-кого з людей, які приходять до нього зі щирою душею, у світ ясних орієнтирів — моральних, естетичних, громадських. І це, зауважимо, в добу «уявних величин» — у політиці, культурі, повсякденному житті. Він ставить на належне місце (тобто на п’єдестал!) совість, правду й національну честь. Він завжди буде потрібний нам, українцям, бо він — справжній, як буває справжньою жива вода істини. Він — це Тарас Шевченко.
Традиція відвідувати в день перепоховання Великого Кобзаря в Україні, 22 травня, Чернечу Гору в Каневі й схилятись перед пам’яттю найгеніальнішого українця — це поклик до очищення душі кожного з нас. Отож, ідеться про внутрішню потребу, а не про формальний ритуал. Це ясно відчули й члени команди «Дня» на чолі з головним редактором Ларисою Івшиною, котрі в суботу відвідали Чернечу Гору. Справа не в кількості людей, які прийшли до Шевченка в цей знаменний день (а людей цих були тисячі й тисячі), більше важить інше. Шевченко — може, єдина сила (принаймні одна з небагатьох), яка здатна зараз об’єднати всіх українців — незалежно від регіону, віку, переконань...
Отже, «десант» нашої газети (а в його складі були постійні автори «Дня», професори Володимир Панченко та Віктор Горобець з сином Остапом) отримав надзвичайно сильнi враження. Про зустрічі з цікавими, знаними в Україні людьми, про основні враження того суботнього дня читайте в одному з найближчих номерів «Дня».
