У середині червня «День» відвідував Центр крові, що діє при Головному військовому клінічному шпиталі. У перші дні тут стояли черги із сотень охочих здати кров на потреби пораненим. Чи змінилася ситуація зараз, адже щодня сюди привозять нових поранених, і чи не вщух запал донорів, ми запитали в начальника Центру крові Анатолія Замкового. За його словами, поки що проблем із донорами немає. Щодня до Центру приходять близько півсотні киян. Такої кількості цілком достатньо, щоб не було проблем.
«Дуже багато людей цікавляться, яка кров потрібна. І тут буває по-різному, спочатку перша і третя групи були проблематичними. Це залежить від того, з якими пораненнями військові до нас надходять. Кількість поранених щодня змінюється, до нас одні приїжджають, інших направляємо до реабілітаційних закладів. Постійно іде міграція, і для нас головне — забезпечити їх кров’ю. Міністерство оборони регулює кількість пацієнтів по усіх госпіталях, щоб навантаження було більш-менш рівномірним. Я знаю, що в Дніпропетровську кілька днів тому було дуже велике навантаження, потім трохи переправили поранених до Одеси. Буває так, що поранені прибувають до нас прямо звідти (із зони АТО)».
Зараз здають кров не лише кияни, а й жителі області. Та якщо проблем із кров’ю немає, то з ліками — не так все просто. Чому волонтери, котрі працюють при шпиталі, щодня розповсюджують списки необхідних ліків із десятків пунктів, а шпиталь від держави нічого не отримує, начальник Центру відмовився пояснювати. У «Волонтерській сотні» кажуть, що після припинення перемир’я потреби в медикаментах відчутно виросли. І чекати допомоги від держави ніколи. На час розмови з волонтерами вони якраз очікували від лікарів нового переліку медикаментів. Збирають їх не лише на території шпиталю, відкрили пункти прийому в різних районах Києва.
Актуальною лишається й потреба в добровольцях на чергування біля поранених. Але без медичної освіти сюди вже не беруть. «Треба зрозуміти стан пацієнта не з його слів, а як медпрацівник, бо буває таке, що хлопці сміються, а можливо, в цей час їм стає гірше», — розповідає волонтерка Олена.
