Це зменшена копія скульптури російської імператриці Катерини ІІ, яка до революції стояла на гранітному постаменті в центрі Катеринослава. Бронзову копію літаком доставили з Москви. Виготовили її за гроші, які подарував депутат російської Держдуми, директор Інституту країн СНД Костянтин Затулін. Минулого року він завітав до Дніпропетровська, щоб взяти участь у круглому столі на честь ювілею подорожі Катерини «південними землями» Російської імперії. Тоді К. Затулін при згадці пам’ятника імператриці несподівано дістав з кишені кілька тисяч «зелених» і проспонсорував «благодійну акцію» з виготовлення копії. На його думку, це мало б укріпити дружні відносини та історичні зв’язки між українським і російським народами. Тим паче, що сам К. Затулін вважає себе... українцем, бо народився у Сімферополі. Музей не відмовився від подарунка, оскільки, за словами співробітників, раніше доводилося розповідати про заснування Катеринослава та саму імператрицю, що відіграла неабияку роль в українській історії, просто на пальцях. Тепер зменшена копія зайняла своє місце у залі історії феодалізму, де стоїть карета, на якій Катерина мандрувала українськими степами.
«Історія цього пам’ятника нерозривно пов’язана не лише з історією Катеринослава, а й з ім’ям Олександра Пушкіна, — розповідає директор музею Надія Капустіна. — За однією з версій, замовником бронзової скульптури Катерини ІІ заввишки 3,5 м був Афанасій Гончаров — прапрадід Наталії Гончарової, дружини О. Пушкіна. Його вважали палким прихильником імператриці, який вирішив таким чином прикрасити своє помістя. Авторами скульптури стали брати Вільгельм і Фрідріх Мейери, але доки її виготовляли — Катерина померла. Довгий час нікому непотрібну, її зберігали в маєтку Гончарових «Полотняний Завод», а згодом вона стала частиною посагу Наталії. Справа в тому, що напередодні сватання Пушкін позичив майбутній тещі 11 тис. карбованців. Замість грошей в рахунок боргу Пушкіну дісталася статуя Катерини II. Поет неодноразово намагався продати скульптуру, яку нарік «мідною бабусею», але зробити це вдалося лише після його смерті». Катерину вже відправили в утиль, але на заводі її побачив мешканець Катеринослава. 1846 року за ініціативою місцевого дворянства скульптуру було встановлено навпроти Свято-Преображенського собору, який закладала особисто імператриця. 1914 року Катерину перенесли на розкішний постамент із фінського граніту, але після Лютневої революції солдати звалили скульптуру і дуже пошкодили їй обличчя. Врятував пам’ятник директор історичного музею Дмитро Іванович Яворницький. Разом зі студентами вночі він переніс скульптуру і закопав до кращих часів. Після громадянської війни пам’ятник став частиною колекції Дніпропетровського історичного музею і експонувався на майданчику поряд із кам’яними бабами. Але під час нацистської окупації скульптура Катерини безслідно зникла.
Н. Капустіна розповідає, що кілька років тому до Дніпропетровського історичного музею звернулися співробітники Державного музею О. Пушкіна у Москві з проханням надати інформацію та зображення пам’ятника Катерині ІІ для створення його точної копії. За надісланими документами скульптор Ірина Макарова створила бронзову модель заввишки 60 см, що й була презентована в Москві взимку 2012 року. Росіяни були не проти того, аби виготовити ще одну копію для колег з України, але потрібні були гроші, й немалі. І з’явився депутат К.Затулін — палкий адепт «Русского мира».
У понеділок спонсора чекали в музеї на презентації «мідної бабусі», але натомість приїхав його друг — народний депутат України від Партії регіонів Олег Царьов. Він заявив, що виготовлення копії — це перший крок у поновленні пам’яті про велику імператрицю. Втім, у самому музеї розцінюють цю акцію значно скромніше: зменшена копія — лише музейний експонат, і жодної політики тут немає, наполягають співробітники.
Колишній спеціаліст музею Валентина Буряк присвятила пошукам зниклої скульптури багато років. Вона теж вважає, що політика тут ні до чого. «Скульптуру Катерини рятував Дмитро Іванович Яворницький, навіть незважаючи на те, що імператриця ліквідувала улюблену ним Запорозьку Січ. Бо він вважав саму скульптуру, «мідну бабусю», історичною та культурною пам’яткою і був проти вандалізму», — каже вона.
ДОВІДКА «Дня»
І ще раз — про «велику імператрицю»
(спеціально для Олега Царьова)
Катерина ІІ (21.ІV.1729 — 6.ХІ.1796) — російська імператриця від червня 1762 року до смерті, за походженням — принцеса Ангальт-Цербська Софія-Августа-Фредерика, дружина імператора Петра ІІІ (онука Петра І по жіночій лінії). Прийшла до влади, скинувши чоловіка під час державного перевороту, через 10 днів після цього Петро ІІІ був убитий (Катерина ІІ була втаємничена в це, а можливо, видала прямий наказ задушити колишнього царя).
Попри гру в «лібералізм» та «освічену монархію», завжди жорстко боролася з реальними визвольними рухами. Придушила Польське повстання 1794 — 1795 рр. й повстання Пугачова. Ненавиділа волелюбні традиції українського козацтва та державотворчий потенціал Гетьманщини. Ліквідувала інститут гетьманства в Україні (1764 р., заявивши, що бажає, «аби саме ім’я гетьман було забуто»), силовим чином скасувала Запорозьку Січ (ув’язнивши 1775 р. на багато десятиліть останнього кошового отамана Січі Петра Калнишевського), запровадила кріпацтво в Україні, уярмивши доти вільних селян (1783 р.), урівняла в правах козацьку старшину та великоросійське дворянство, тим самим підкупивши знатних козаків.
Переконана централізаторка, колонізаторка й великоросійська шовіністка в «європейських шатах». Тарас Шевченко звав її «хижою вовчицею».
