Звісно, підняття національного синьо-жовтого прапора над Верховною Радою України 4 вересня 1991 року в масштабі держави є подією видатною. Але аж ніяк не можна применшувати значення встановлення таких прапорів над органами місцевої влади, яке після виборів 1990 року хвилею прокотилось Україною. Почалося у Львові, далі були Тернопіль та Івано-Франківськ. Житомир став четвертим містом в тодішній Український Радянській Соціалістичній Республіці і першим за межами Західної України, де це було зроблено. Є й точна дата — ввечері 13 червня 1990 року над Житомирською міською радою поруч з синьо-лазуровим державним було встановлено синьо-жовтий стяг. Більш ніж через місяць подібна подія відбулась у столиці, де національний прапор встановили перед мерією, і більш ніж через рік синьо-жовте знамено підняли над парламентом.
У Житомирі про це не забули (до нинішнього керівництва міськради звернулися депутати тих часів, серед них Анатолій Шевчук, і представники деяких політичних сил, зокрема, партії «За Україну!»), і минулого понеділка в сесійній залі мерії відбулися урочистості з відзначення пам’ятної дати. Зібралися міські депутати скликання 1990 — 1994 років, нинішні народні обранці, представники різних громадських організацій. Голова міської ради першого демократичного скликання, обраної на альтернативних виборах навесні 1990 року, Віталій Мельничук зробив невеликий екскурс в історію — вперше синьо-жовтий прапор з’явився над Житомирською мерією у кінці листопада 1917 року, коли міська дума (вона розміщувалася в тому ж приміщенні, де зараз міська рада) визнала єдиною законною владою в Україні Центральну Раду УНР. У роки громадянської війни Житомир 15 років переходив у руки різних політичних угруповань, і останньою датою, коли над органом міської влади майорів синьо-жовтий стяг, вважається 12 червня 1920 року, коли місто було остаточно захоплено червоними військами. Вперше за радянських часів над облвиконкомом прапор було піднято 22 квітня 1990 року двома молодими патріотами з села Високого Черняхівського району — В.Корнійчуком та В.Дубовиком. Тоді прапор було знято, а хлопцям довелося відсидіти від року до двох у в’язниці.
24 травня 1990 року за ініціативою місцевої організації Народного Руху України міська рада ухвалила рішення про дозвіл використання національної символіки на території міста, зокрема, прапора і Національного гімну «Ще не вмерла Україна». За нього проголосували депутати, обрані від Громадянського фронту (вони складали більшість) і Руху. Рішення про встановлення прапора прийняла вже президія міськради — це сталося саме 13 червня того ж року. І тоді ж ввечері група патріотів, одним з них був вже згаданий А.Шевчук, встановила синьо-жовтий прапор над дахом мерії поруч з синьо-лазуровим.
Цей акт спричинив шалену атаку на міськраду компартійних органів, працівників КДБ, тодішньої преси, підпорядкованої обласній партійній і радянській верхівці. Показовим є один із документів, виставлений на стенді, підготовленому до зібрання, — в ньому таємна група «За інтереси Радянської України» погрожувала підірвати будинок міськради і будь-який інший будинок, де, за їхнім висловом, буде встановлено прапор Петлюри і Бандери. Синьо-жовте знамено кілька разів таємно здирали з флагштока — як з’ясувалося значно пізніше, це робили працівники міліції за наказом «згори». В кінці 1990 року, після прокурорських подань, рішень судів і облради під потужним тиском з боку компартійних очільників області, В. Мельничук віддав розпорядження про зняття синьо-жовтого прапора з даху мерії, але за кілька місяців наказав знову його вивісити. І цей прапор вже дочекався проголошення незалежності нашої країни.
На запитання «Дня», що означає для нього ця подія зараз і тепер, В.Мельничук відповів лаконічно — ствердження українськості в особистому і суспільному вимірах.
