У Дніпропетровську під час великого зібрання творчої інтелігенції міста відбувся вечір пам’яті, присвячений 100- річчю від дня народження Валеріана Підмогильного — видатного українського прозаїка та перекладача, яскравого представника «розстріляного Відродження» вітчизняної культури, який народився на Дніпропетровщині. Його покоління, як пишуть дослідники, вперше було розстріляне під Крутами в січні 1918-го. А тих, хто вцілів, фізично і морально добивали десятиріччями. Валеріана Підмогильного куля наздогнала в сталінському концтаборі восени 1937-го і майже півстоліття його ім’я та творчість фактично були під забороною.
Реабілітували письменника після смерті Сталіна, однак його оповідання, повісті та романи в Україні почали публікувати тільки в кінці 80-х. Повного зібрання творів В.Підмогильного не видано досі.
Про це, а також про значення творчої спадщини Валеріана Підмогильного вели мову учасники вечора в Дніпропетровському палаці студентів, на якому був присутнім і віце-прем’єр Кабінету Міністрів України Микола Жулинський. Один із дослідників творчості письменника — Валерій Шевчук зазначив, що в страшні часи тоталітаризму, коли роль особистості було зведено до функцій «людини- гвинтика», Валеріан Підмогильний із позицій європейської культури у своїх творах намагався відстояти ідею первинності людини стосовно держави та суспільства. Таким чином він зумів піднятися у своєму світосприйнятті до філософії екзистенціалізму, яка оволоділа розумами європейської творчої інтелігенції два десятки років опісля. Можна лише жалкувати, що за «залізною завісою» творчість В.Підмогильного довгі роки так і залишалася невідомою.
Проте, на думку голови дніпропетровського відділення Спілки письменників України Віктора Савченка, зерна гуманізму, посіяні представниками «розстріляного Відродження», вже в 60-ті роки дали свої сходи у свідомості української інтелігенції, творчої еліти, дисидентів. Можливо, саме цим частково пояснюється і те, що 1991 року Україна добилася незалежності мирним шляхом, без будь-якого кровопролиття. «Творчістю Підмогильного, — сказав В.Савченко, могла б пишатися будь-яка національна література».
І все ж учасники вечора пам’яті, частина з яких після цього мала можливість поспілкуватися з віце-прем’єром М.Жулинським за «круглим столом», не могли приховати свого здивування тим, що на десятому році незалежності України творчість Валеріана Підмогильного так і залишається незнаною для більшості його співвітчизників. Держава не сподобилася профінансувати видання повного зібрання творів письменника, його твори не викладаються в школі, а в самому Дніпропетровську, не кажучи вже про столицю, немає навіть меморіальної дошки. За великим рахунком, і сам ювілей цілком міг би залишитися «непоміченим», якби творча інтелігенція Дніпропетровська не оббивала пороги в кабінетах місцевого та київського начальства.
Та й що там казати про розстріляних письменників, коли життя тих, хто нині живий, також «не мед». Оптимістично налаштованому віце-прем’єрові письменницька братія Дніпропетровська скаржилася на низькі пенсії, смерть книговидавничої справи, а також на те, що життя загнало місцеве відділення Спілки письменників у підвал. Причому в прямому значенні слова. Одна з поетес призналася Миколі Григоровичу, що побоюється відвідувати свою творчу спілку, бо смертельно боїться пацюків.
Інші служителі муз звернули увагу високого гостя на те, що українізація в Дніпропетровську лише імітується. Місцеве начальство, як і раніше, розмовляє російською мовою, а державну мову «вживає» для прийому делегацій та газет» із Києва. Тим часом коло будинку облдержадміністрації досі стоїть багатоповерхова гранітна стела з написом «Перемога комунізму неминуча!» і прибрати її, попри наполегливі вимоги громадськості, чиновники не поспішають.
Утім, усього того, що накипіло на душі у земляків Валеріана Підмогильного, віце- прем’єр так і не почув. Посилаючись на нестачу місць біля «круглого столу», розпорядники та організатори зустрічі зачинили двері перед самим носом представників творчої інтелігенції.
