Національна філармонія в п’ятницю надала свою сцену молодіжному ансамблю скрипалів Violino. Нинішнього року йому виповнилося 25 років. У Німеччині (1994 рік) юних скрипалів з Дніпропетровська називали «діамантами України». На їх честь під час 40-денних гастролей Сполученими Штатами над Капітолієм було піднято ще один національний прапор. Природно, ансамбль добре знаний і на батьківщині. Він блискуче виступав у Києві і Львові, брав участь у багатьох національних святах.
А потім прийшла чорна смуга. Через повну відсутність коштів ансамбль, що створювався роками, опинився на межі розпаду. Його залишали не тільки провідні солісти і молоді таланти, що подавали надії, але і керівники. Нинішній продюсер Світлана Ліб розповідає, як оббивала пороги установ і підприємницьких структур в пошуках допомоги. Нарешті, майже в повному відчаї прийшла до президента концерну «Регіони України» і АКБ «Прем’єрбанку» Олега Безпалого, і її зрозуміли і підтримали. Молодіжний колектив отримав неначе друге дихання і розпочав нове життя. Зараз у дніпропетровській його гілці більше, ніж 100 молодих виконавців, причому не тільки з обласного центру, але і з інших міст. Крім основного складу, у Violino є ще дитячі скрипкові ансамблі в Дніпропетровську і Павлограді, а також дитячий хоровий гурт. Але в Дніпропетровську юні таланти можуть дістати тільки середню музичну освіту. Тому молоді скрипалі продовжують навчання в Харківському інституті мистецтв. Проте і тут ними опікується Violino. У Харкові, під керівництвом професора Олексія Холоденка, діє філія ансамблю або, по суті, його старший гурт, в складі якого чимало лауреатів міжнародних конкурсів.
Але повернемося до зали філармонії. Розбалуваний, а тому вимогливий київський глядач (до речі, на концерті була помічена дружина прем’єр-міністра України Марина Кінах, а держсекретар Кабміну Володимир Яцуба зачитав вітального листа самого прем’єра і передав керівникам і кращим виконавцям ансамблю його подяку) спочатку поставився до молодих скрипалів з провінції, що намагалися знову завоювати столичну сцену, скептично. Але дедалі більше аплодисментів звучало після кожної віртуозно зіграної п’єси. А останній акорд концерту — «Україно!» Тараса Петриненка в аранжуванні Володимира Скуратівського — довелося виконувати на «біс».
