Вересневі невдачі нашої національної команди в поєдинках проти Уругваю та Чехії, особливо остання, упродовж місяця створювали навколо збірної не зовсім приємне інформаційне поле. З одного боку, зрозуміло, що контрольні матчі, у яких результат не має турнірного значення, для того і проводяться, щоб перевірити готовність команди, якій не потрібно конче досягати певного підсумку гри. З іншого — кожен вихід на поле національної футбольної команди — це престиж вітчизняного футболу (і не лише футболу). Тож заплановані заздалегідь ігри проти болгар та естонців дали збірній України добру нагоду змінити враження про свою гру із негативного на позитивне.
Слід сказати, що саме з цим завданням наша команда впоралась успішно. Якими б не були сила суперників та їхня готовність саме до цих матчів, переможний результат, котрого вдалося досягти, допоміг зняти певну напругу навколо збірної і спробувати побачити у грі команди перспективу.
Уже в першій грі проти команди Болгарії стало очевидно, що тренер збірної України настроєний саме на здобуття переможного результату. Зважаючи на все, експерименти із залученням до збірної низки малозрозумілих дебютантів закінчилися. На поле вийшли справді найсильніші чи майже найсильніші на цей час виконавці.
Насамперед це стосувалося захисту, який у попередніх двох іграх умудрився пропустити сім м’ячів. Позицію в центрі було віддано досвідченим Михалику та Чингринському, на флангах же грали молоді Селін та Бутко. Центр півзахисту склали ветеран збірної Тимощук і дебютант Гармаш. Саме ці футболісти забезпечили першу складову результату обох поєдинків — надійну гру у захисті. Щодо атаки, то було вирішено покластися на добре зіграних у клубі футболістів «Динамо». Нинішнього фізичного стану та ігрових кондицій Гусєва, Ярмоленка, Мілевського та Шевченка цілком вистачило, щоб упоратися із обороною Болгарії. У грі проти Естонії місце Шевченка зайняв Алієв, а замість Ярмоленка вийшов Коноплянка, але картина гри збереглася. У воротарів Шовковського в першій грі та Рибки у другій особливої роботи не було, а коли вона у другому матчі з’явилася, Рибка виявився здатним відбити одинадцятиметровий.
Тепер трохи про події навколо звітних матчів. Контрольні ігри на тлі гострої боротьби за путівки на Євро-2012 заздалегідь виглядали менш цікавим для глядачів. Але й у Києві на грі Україна — Болгарія, й у Таллінні, у грі Естонія — Україна, глядачів на стадіоні було достатньо для того, щоб створити звичну атмосферу футбольного матчу. Змінилася лише погода. Якщо в Києві футбол відбувався за лагідного «бабиного літа», то у столиці Естонії було холодно і йшов дощ.
Суперники українців перебували в різному психологічному стані. Болгари були розчаровані провалом своєї команди в доборі до європейського чемпіонату, тож команда мала нового тренера й дуже експериментальний склад. Естонія, навпаки, переживає нині найвищу точку свого футбольного злету: національна збірна здобула право продовжити боротьбу за путівку на Євро-2012. Але якщо бути об’єктивними, то ані для деморалізованих болгар, ані для задоволених естонців гра проти збірної України не була пріоритетом.
Це аж ніяк не применшує результату досягнутого командою тренера Блохіна, яка місяць тому в аналогічному становищі умудрилася програти Чехії з великим рахунком. Було помітно, що команда настроєна зіграти якнайкраще й досягнути результату. І це було зроблено, причому досить упевнено й майже без ознак хвилювання.
Як наслідок можна вважати, що збірна України в її нинішньому складі досягла ігрової, і що дуже важливо, психологічної стабільності. Але те, що показали наші футболісти, виглядає лише як фундамент для побудови тої гри, яка дасть можливість гідно виступити на домашньому Євро-2012.
Як швидко й успішно йтиме ця побудова, ми зможемо побачити вже за місяць, коли наша команда зустрінеться у контрольному матчі на оновленому Олімпійському стадіоні з непереможною поки що цього року командою Німеччини.
