Пам’ятати про жахи тоталітарних диктатур — це означає прискорювати й полегшувати їхнє остаточне знищення. Адже тоталітаризм гине не тоді, коли офіційно оголошується про рішучий і довічний «перехід до демократії», а тоді, коли жива, дієва, якщо хочете, войовнича пам’ять про непростимі злочини деспотизму зміцнює духовно вільну Людину, Людину совісті та співчуття до страждань Іншого.
Це — не абстрактний, науково-академічний висновок. Тут — наш невимовний, страшний біль, який українці хотіли б донести до всього людства, попри всі цинічні кон’юнктурні розрахунки нечистих на руку політичних «гравців». Біль народу, котрий сім з половиною десятиліть тому пережив жахливу драму Голодомору. Саме про це йшлося під час передачі в МЗС України частини тиражу книги доктора історичних наук, постійного автора «Дня» Станіслава Кульчицького «Почему он нас уничтожал», випущеної у вересні цього року в серії «Бібліотека газети «День». Суспільну вагу цієї акції підтверджувала присутність керівництва українського зовнішньополітичного відомства (в особі першого заступника міністра Володимира Огризка), численних представників засобів масової інформації.
До присутніх спершу звернувся автор презентованої книги, професор Станіслав Кульчицький. Голодомор 1932—1933 років, підкреслив він, це, поза сумнівом, найстрашніша з усіх колишніх «білих плям» української історії ХХ століття. Науковці Інституту історії України НАН України багато зробили й роблять для того, щоб це дуже добре замасковане злодійство сталінського тиранічного режиму було досліджено, вивчено й проаналізовано справді всебічно — особливо його мотиви. При роботі над книгою, зазначив Станіслав Кульчицький, ставилось завдання максимально деполітизувати цю дуже «розпечену» проблему, тим більше, що зараз в цій царині, на жаль, з’явилось вельми багато некомпетентних псевдофахівців. «Певний масив фактів, що стосуються Голодомору, вже відомий, — сказав професор Кульчицький, — але головне зараз — збагнути, чому це трапилося». Звичайно, необхідно продовжувати пошуки в архівах, але проблема в тому, що навіть раніше «цілком таємні» джерела, наприклад, російські, не можуть дати задовільної відповіді на поставлене питання — бо Сталін та його поплічники зазвичай спілкувались між собою «езоповою мовою». Отже, попереду — ще дуже багато копіткої роботи, особливо аналітичної, і тут, підкреслив Станіслав Кульчицький, ми зобов’язані із величезною вдячністю згадати тих людей, які безмежно багато зробили для розкриття таємниць Голодомору, в першу чергу — незабутнього Джеймса Мейса, видатного американського (і українського!) історика і публіциста, великого Громадянина.
Зі слів пам’яті, високої шани до Джеймса Мейса, його ідей розпочала свій виступ головний редактор «Дня» Лариса Івшина. Вона згадала про колонку, яку Джим надрукував у «Дні» 18 лютого 2003 року; стаття називалась «Свічка у вікні» — і саме з цього виступу Джеймса (може, не всі читачі це пам’ятають) бере свій початок Всеукраїнська акція пам’яті та скорботи «Запали свічку», котра стала вже загальнодержавною.
Нам усім, — зазначила Лариса Олексіївна, — треба вчитися жити з минулим. Вчитися попри те, що одні просто не хочуть нічого пам’ятати (схоже, цинізм — занадто м’яке слово для означення такої, з дозволу сказати, «позиції». — Авт. ), а інші мало не розчавлені тягарем отакого минулого, що несе небезпеку «загрузнути» в ньому. А нам треба йти вперед і, отже, вчитися жити, знаючи і пам’ятаючи все! І важливо, — продовжувала головний редактор «Дня», — що те, заради чого планувалася жахлива сталінська каральна акція, — зазнало історичного краху, ніколи вже не завершиться успіхом, бо «ген волелюбства» українців незнищенний.
«Вражає, — сказала Лариса Івшина, — і сила людського співчуття — адже українці заходу, Галичини та Волині відчували біль і страждання своїх співвітчизників — незважаючи на те, що тоді, у 1932 — 1933 роках, у їхніх власних сім’ях ніхто не гинув від голоду». Безперечно, тема «терору голодом» вимагає дальшого осмислення, й вимагатиме його ще десятки, сотні років. «Попереднє покоління, — зауважила пані Лариса, — могло дізнатись про це злодіяння лише з сімейних переказів, теперішні молоді знають про це «з початку» життя. Не треба питати, для чого нам правда, — вона самостійна ».
Перший заступник міністра закордонних справ України Володимир Огризко щиро подякував головному редактору «Дня» й усьому творчому колективу газети за постійну, наполегливу, некон’юнктурну увагу до історії, увагу до проблем Голодомору в Україні. Це має величезне політичне значення (і особливо слід згадати нову книгу професора Кульчицького), бо українська дипломатія однією з першочергових, пріоритетних своїх завдань вважає роз’яснення суті та геноцидної природи Голодомору світовій громадськості, провідним міжнародним інституціям (Генасамблея ООН, Євросоюз, ЮНЕСКО — до речі, ця організація 1 листопада поточного року прийняла відповідну Резолюцію, яка, хоч і не в усьому нас влаштовує, є безумовним кроком уперед). МЗС України, твердо обіцяв пан Огризко, передасть книги «Почему он нас уничтожал?» до дипломатичних представництв України за кордоном, особливо в республіках колишнього Союзу. Хай тираж буде тисяча, чотири тисячі примірників — попит буде обов’язково. І в усіх наших посольствах, заявив Володимир Огризко, в суботу 24 листопада, в День пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій, неодмінно відбудеться акція «Запали свічку!».
ДО РЕЧI
Учора в українському МЗС порекомендували російським колегам читати книжки з історії. Таким чином керівник прес-служби МЗС України Андрій Дещиця прокоментував заяву російського зовнішньополітичного відомства щодо погрому виставки про Голодомор у Москві.
«Я так розумію, що ця заява була відповіддю на нашу заяву, яку ми зробили в зв’язку з подіями в українському культурному центрі в Москві. Але я вважаю, що перекидатися заявами з цього приводу було б абсолютно нетактовно, тому що цим ми б принижували самі себе», — сказав Дещиця. При цьому він додав, що питання визнання Україною Голодомору актом геноциду для України не стоїть. «Ми це визнали, ми це знаємо. Але я, виключно в рамках дружньої партнерської поради, хотів би запропонувати нашим російським колегам, у тому числі з Департаменту інформації та преси МЗС, щоб вони читали книжки з історії», — зазначив Дещиця.
Нагадаємо, що заява МЗС Росії звучить так: «...тема голоду 30-х років у Радянському Союзі, жертвами якого були люди багатьох національностей, у тому числі українці, росіяни, казахи й інші народи СРСР, все більше стає предметом всіляких спекуляцій з боку певних політичних кіл на Україні. Оголошення трагічних подій тих років «актом геноциду» відносно українського народу є однобоким спотворенням історії на догоду сучасним кон’юнктурним політико-ідеологічним настановам. Крім того, це ображає пам’ять жертв інших національностей, загиблих у голод 1932—1933 років у колишньому Радянському Союзі».
