Про небуденність розмови, що одночасно транслювалася на каналах «Інтер», ICTV та ТРК «Україна», свідчила не лише по-святковому вбрана ялинка в кутку екрана, а й безпрецедентний склад учасників. Із одного боку президентського столу — Віктор Янукович, з іншого — ведучі головних українських суспільно-політичних ток-шоу — Савік Шустер, Євгеній Кисельов та Андрій Куликов.
Президент не так часто дає телеінтерв’ю, тим більше — одночасно трьом журналістам, запитання яких, треба визнати, не завжди були зручними для Президента. Але Віктор Янукович, схоже, вже навчився «правильно» відповідати на «неправильно» поставлені запитання. Не в прямому ефірі, то принаймні у записі.
Серед делікатих (чи, швидше, болючих, а часом навіть кривавих) тем ішлося, зокрема, про свободу слова. Тут відповідати довелося не лише Президентові, а й самим журналістам. Віктор Федорович майже по-батьківськи поцікавився у своїх візаві: хіба на вас хтось тисне? Звісно, ні. Навіщо тиснути, якщо можна домовитися? Доречніше було б поставити це запитання, наприклад, Василю Климентьеву, журналісту, якого шукають уже майже півроку і, судячи з усього, навряд чи знайдуть живим.
— Я вам вдячний, — сказав Віктор Янукович журналістам. — Бо я можу через вас сказати правду суспільству.
Ось, виявляється, навіщо Україні журналісти: щоб президенти могли говорити суспільству правду. Звісно, свою правду. Зокрема, про те, що, в Україні, за словами Віктора Януковича, «перед законом повинні відповідати всі»; про те, що, якщо хто має сумніви, «ми не зробили жодного кроку, який би не відповідав національним інтересам»; про те, що «імідж України в світі покращується», тоді як Європа протягом року пістрявіла заголовками про згортання в Україні демократії, а такі організації, як «Репортери без кордонів», видали щонайменше по кілька недобрих звернень і особисто до Президента, і до інших гілок влади. Якщо наш імідж і поліпшувався, то тільки в таких країнах, як Китай та Венесуела, до яких Україна приєдналася, спершу відмовившись взяти участь у церемонії вручення Нобелівської премії миру китайському правозахисникові Лю Сяобо.
І ще про свободу слова.
Попередник Віктора Януковича не раз випробував на собі формат «президент — провідні журналісти» й у прямому ефірі, й у записі. Але не тільки. Віктор Ющенко виходив на спілкування сам-на-сам зі студентською аудиторією, до того ж наживо. Нехай це й не врятувало попереднього гаранта від політичного краху, але, якби на те була воля гаранта нинішнього, могло б покласти початок чудовій демократичній традиції, коли президент час від часу спілкується з освіченою молоддю — задля, так би мовити, взаємного обміну думками та ідеями. Але має що сказати Президент своїй, за великим рахунком, головній у стратегічному сенсі аудиторії?
