Рік тому, 5 вересня 2005 року, відбулася скандальна прес-конференція Олександра Зінченка. Саме після цієї події з'явився вислів «любі друзі».
Зінченко звинуватив кількох високопосадовців у корумпованості та зневаженні «ідеалів Майдану». Один із них, Петро Порошенко, одразу ж провів прес- конференцію у відповідь, на якій спробував «відбілитися». Треба сказати, Зінченко так і не надав переконливих доказів злочинних дій кума Президента. Але справу було зроблено: «помаранчевий» табір остаточно розколовся. Через три дні після скандальної прес-конференції у відставку був відправлений Кабінет Міністрів Юлії Тимошенко. Сам Зінченко зник із великої політики. «День» попросив політологів через рік оцінити наслідки цієї прес-конференції.
Володимир МАЛИНКОВИЧ, директор українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень:
— Думаю, що коли Зінченко йшов на цю прес-конференцію, він був упевнений у своїй перемозі. Він явно переоцінив свої сили, хоча, можливо, якісь домовленості в нього були і з Тимошенко, і з іншими. Але головним чином він усе-таки орієнтувався на власні політичні цілі й амбіції, які стримувалися та не могли бути реалізовані, бо дуже багато влади мав Порошенко.
Зінченко не отримав задоволення від того, що начебто став сірим кардиналом при Президентові. Він, очевидно, розраховував, що його роль буде такою ж, як свого часу в Медведчука або ще раніше в Табачника, а цього нічого не вийшло. І в цьому основний мотив.
Він сподівався, що зможе реалізувати свій потенціал і до нього прислухається Президент, а якщо ні, то він піде разом із Тимошенко в опозицію. З цього, як відомо, нічого не вийшло. По суті, він одинак. У нього особисті амбіції на першому плані. Працювати з людьми йому, очевидно, важко. Та й особливої соціальної підтримки в нього не було. Але тоді він не вважав себе політичним самовбивцею, він був упевнений, що переможе.
Безумовно, сам факт прес-конференції Зінченка радикально вплинув на всю ситуацію в країні. Услід за ним почалися ті акції, які розірвали «помаранчевий» рух і, по суті, як ми бачимо, завершили помаранчеву революцію.
Андрій ДЕРГАЧОВ, політолог:
— Я не беруся судити про мотивацію, якою керувався Зінченко. Без сумніву, ще тоді були великі проблеми в «Нашій Україні», в оточенні Президента. Тож був предмет для розмови. Чи існували деякі факти, наскільки вони були доказові — це інше питання. Очевидно, що суспільні інтереси страждали від інтересів особистих, не було єдності в команді та важко було розраховувати на ефективні дії «помаранчевих». Усе це абсолютно підтвердилося. Сьогодні можна лише говорити про те, що ясних висновків досі не зроблено. Принаймні немає доказів, що ці висновки зроблені. Ми сьогодні бачимо, за якою логікою відбувається розкол у «Нашій Україні», хто йде в опозицію, а хто у владу. Бачимо ознаки продовження кризи цієї політичної сили. І в цьому сенсі оцінки Зінченка отримали підтвердження.
