На думку Президента, необгрунтованим є розширення в законі
меж підконтрольності i звітності уряду перед Верховною Радою, він також
не може погодитися з надмірною деталізацією в законі організаційних аспектів
діяльності Кабінету Міністрів і висловлює низку інших зауважень.
Нагадаємо, що закон про Кабмін — один з найважливіших у
справі організації виконавчої влади і контролю над нею. Не дивно, що він
уже декілька років є предметом запеклої боротьби між Президентом і парламентом.
Не буду зупинятися на всіх перипетіях цієї боротьби й поточних «розкладах»,
пов'язаних з політичними інтересами різних угруповань, зупинюся тільки
на принциповому моменті, пов'язаному з інтересами ВСІХ виборців. Президент
пропонує виключити із закону норму щодо можливості оскарження в судах загальної
юрисдикції за звертаннями фізичних або юридичних осіб будь-яких актів Кабінету
Міністрів або окремих їхніх положень; на думку Президента, це призведе
до виникнення серйозних перешкод для ефективного функціонування виконавчої
влади, неправомірного втручання судів у діяльність іншої гілки влади.
Як відомо, наше реальне життя залежить не стільки від законів,
скільки від актів виконавчої влади — постанов Кабміну, відомчих інструкцій
тощо. Більше того, в нашій країні більшість законів діє не прямим чином,
а через усі ті ж «підзаконні» відомчі акти. Тобто уряд фактично сам вирішує,
як і які закони виконувати, і він же має можливість видавати власні норми,
єдиним конституційним обмеженням змісту яких є їхня несуперечливість законодавству.
Ось тут і виникають головні запитання. По-перше, чи можна надавати уряду
практично повну свободу дій? Відповіддю може бути горезвісний «світовий
досвід», в якому ми не знайдемо жодного прикладу незалежної діяльності
уряду. Зрозуміло, що нашому урядові підстав довіряти ще менше. Друге запитання
— хто буде визначати, відповідають чи ні акти виконавчої влади чинному
законодавству? Якщо погодитися з пропозицією Кучми, то це робитиме сам
уряд... і Кучма, який може скасовувати акти Кабміну. Знов-таки в жодній
країні такого «щастя» — самого себе контролювати — в уряду немає, а в нашій
не має бути й поготів через зрозумілі всім причини. Цілком логічно і природно,
що фізичні та юридичні особи повинні мати можливість захищати себе в суді
від неправомірних дій уряду, інакше кажучи, в кожній конкретній справі
суд має визначати, наскільки дії уряду відповідають закону. Ніякого «неправомірного
втручання» судів у діяльність виконавчої влади в цьому випадку немає, навпаки,
суди виконують свою пряму функцію арбітра із спірних питань. Зрештою, адже
не сам суд iз власної ініціативи «втручається» в дії уряду, суд лише реагує
на заяву позивача, і ще невідомо, чи виграє позивач справу. Крім того,
Конституція передбачає, що «юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини,
що виникають у державі». Правовідносини на основі актів виконавчої влади
— чи не найбільша частина всіх правовідносин, тому явно неправомірними
виглядають саме спроби адміністрації значно обмежити права судової влади
за рахунок безмежного розширення прав влади виконавчої.
Фактично, адміністрація Президента не бажає допустити будь-якого
контролю над Кабміном. Якщо норма закону про підсудність актів Кабміну
не пройде, збережеться тільки парламентський контроль за урядом, але не
буде ж парламент відправляти Кабмін у відставку кожного разу, коли той
порушить закон (та й хто це встановить?). Повертаючись до виборців, скажемо,
що адміністрація будь-якою ціною прагне зберегти радянську систему, коли
дії чиновника можуть бути оскарженими тільки чиновнику, який стоїть вище.
