Липень 1997 року вмістив у собі стільки подій, що своєю сумою вони просто не могли не витворити нову якість. Йдеться про ситуацію, більш ніж важливу для суспільства: стосунки парламенту і Президента держави. І, судячи з багатьох показників, закінчення чергового парламентського сезону ознаменувалося закінченням певного стану в цих стосунках.
Спричинили до цього доволі рядові, сповна робочі моменти. Наприклад, консультації Президента з депутатськими групами і фракціями стосовно кандидатур на пост прем'єр-міністра. Призначення, яке відбулося, не мало жодних шансів реалізуватися, якби обидві сторони не взяли на себе якісь дуже предметні зобов'язання. І справа не лише в тім, що наближаються вибори - період, коли кожен суб'єкт цього процесу починає дуже чітко розуміти, чого він хоче. У країні практично завершився розподіл власності - і саме тепер стає по-справжньому важливим остаточно розподілити владу та прилеглі до влади території, - аби зафіксувати і закріпити хоча б у основних рисах здійснений розподіл власності.
Член КУНу Михайло Ратушний вважає, що "ця сесія була часом "штабної роботи", котра відбувалася переважно поза парламентом. Так би мовити, виведення головних політичних сил на бойові позиції. Робота ця була не дуже помітна, хоча час від часу проривалася і в парламентському залі".
Закріплюють і фіксують ситуацію з владою і власністю в цивілізованому суспільстві закони. Прийняттям відповідних законів має завершитися й тиха, хоч від того не менш кривава і безжалісна війна претендентів на володіння цією країною. Не випадково стрижнем домовленостей між Банковою і Грушевського стали Закон про Кабмін (адміністративна реформа!) і Закон про вибори (основа майбутньої структуризації суспільства).
На думку "прогресивного соціаліста" Наталії Вітренко, "більшість парламенту грала разом із Президентом. Особливо керівництво ВР".
Зрозуміло, що Президент щось пообіцяв депутатам (можливо, різним - різне, а можливо, й різним - те саме). Зрозуміло також, що не всі обіцянки реалізуються. Проте це і не має аж такого значення, бо невідомо, як розпорядяться депутати з пообіцяним і навіть реалізованим. Про що, зокрема, свідчить криза із Законом про вибори, яка набрала абсурдної гостроти в парламенті саме після того, як Президент однозначно заявив про свою прихильність до змішаної пропорційно-мажоритарної виборчої системи. І не треба всує згадувати НДП. Ні при чому тут вона.
Є ще одна надзвичайно істотна обставина: парламент явно втратив здатність долати президентське вето. Не варто наразі аналізувати причини й "технологічні характеристики" цього явища. Має значення те, що коли Президентові вдасться остаточно закріпити цю тенденцію, він цілком зможе дозволити собі подарувати парламентові деякі повноваження і права. Дуже схоже на те, що підстави для певності в Леоніда Кучми є.
"Найголовніше причина того, чому парламент перестав бути спроможним протистояти лінії Президента, - підсилення індивідуальної роботи з депутатами з боку Адміністрації Президента. І в Леоніда Кучми є всі шанси закріпити цю ситуацію. Особливо, якщо повноваження цього складу ВР буде продовжено" - така точка зору Олександра Лавриновича (фракція Руху).
Чи втратив остаточно парламент контроль над розвитком подій, чи зможе він ефективно перегрупуватися і "переграти" ситуацію, покаже час. Адже, як переконаний М. Ратушний, врешті-решт "всі суспільні процеси локалізуються в парламентському залі. І здорові сили, які є у ВР (і, беручи ширше, - в суспільстві) мусять проявити себе. Адже парламентаризм - як самостійність - уже усвідомлений суспільством".
Колі верстався номер, з'ясувалося, що позачергова сесія - поза Конституцією. У ролі Соломона виступив віце-спікер Віктор Мусіяка, котрий запропонував депутатам відпочивати по черзі, роботу сесії формально не припиняти до кінця серпня, коли і повернутися до Закону про вибори.
