Нині в Україні проживає близько 12 мільйонів людей похилого віку, ветеранів та інвалідів. Багато з них — тяжкохворі, які на останній стадії життя потребують паліативної допомоги (йдеться про позбавлення пацієнтів від нелюдських страждань та створення для них максимально можливого комфорту). Цю допомогу можна отримати у спеціалізованих медичних закладах — хоспісах. Але в Україні ця служба розвинена слабко. Чому?
«Проблема впровадження паліативної опіки є актуальною, оскільки в Україні щороку реєструється 160 тисяч хворих на рак, — констатує представник Департаменту організації та розвитку медичної допомоги населенню Ольга Колякова. — Понад 100 тисяч пацієнтів, які є невиліковно хворими, помирають у страшних муках. Створення мережі хоспісів дасть змогу захистити права приречених жити вільно без болю, дискомфорту та гарантувати повагу до особистості та до її останньої волі».
За словами міністра праці та соціальної політики Михайла Папієва, складність цієї проблеми полягає у тому, що її вирішення потребує залучення кількох відомств одночасно — Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства охорони здоров’я, а також парламенту. «Перша проблема, з якою ми зіткнулися — це відсутність досвіду в Україні для розвитку цієї справи, — коментує пан Папієв. — Тож зараз головним для нас є вироблення європейського стандарту хоспісної служби за допомогою міжнародних експертів. Наразі з нами активно співпрацюють провідні експерти Румунії, Молдови та Великої Британії».
Як зазначив міністр, до проблем, що стримують розвиток в Україні системи паліативної допомоги, також належить відсутність необхідної нормативно-правової бази, ігнорування проведень моніторингів медичного права, недостатнє фінансування цієї сфери та брак соціальних працівників.
На думку Ольги Колякової, паліативної допомоги потребують не тільки літні люди, а й пацієнти молодого віку та діти з обмеженим прогнозом життя, які при ефективному знеболенні потребують тривалого медико- соціального догляду, морально-психологічної та духовної підтримки. «Слід зазначити, що система охорони здоров’я в Україні, — продовжує пані Ольга, — поки що не може забезпечити доступність паліативної допомоги для більшості людей, які її потребують. Сьогодні в Україні функціонує лише 11 хоспісів та розгорнуто 457 хоспісних ліжок. Зокрема, унікальним досвідом для України є впровадження паліативної допомоги у Харкові, оскільки вперше міська рада виділила значні кошти зі спеціального фонду (три мільйони гривень на 2007 рік) задля розвитку цього виду допомоги. Проте матеріально-технічна база діючих хоспісів ще не відповідає міжнародним стандартам, а умови перебування хворих у цих закладах не завжди задовільні».
Віце-президент Всеукраїнської ради захисту прав та безпеки пацієнтів Віктор Сердюк вважає, що Україна має стати на шлях гуманного розвитку, впроваджуючи систему паліативної допомоги замість застосування евтаназії, як це роблять у багатьох країнах Європи. «Одним із завдань соціальної політики має стати створення інституту медико-соціальної опіки та паліативної допомоги, що можливо за умови покращення соціального захисту. Для того, щоб задовольняти потреби людини у комплексному догляді, у штат хоспісу або бригади з паліативної допомоги треба залучати лікарів, медичних сестер, соціальних працівників, психологів, юристів та інших фахівців. Суттєву допомогу можуть надавати родичі пацієнтів та волонтери, які отримали спеціальну підготовку», — переконаний пан Віктор.
Як зазначає президент Всеукраїнської асоціації паліативної допомоги Світлана Мартинюк-Гресь, виділення ліжок на паліативну допомогу, переобладнання пустих приміщень під хоспіси, створення банку осіб, що потребують догляду, забезпечення тривалого перебування пацієнтів із психічними розладами та прийняття концепції державної політики суттєво покращить стан розвитку хоспісної допомоги в Україні.
