Вступна кампанія до вищих навчальних закладів завершується. Протягом минулого тижня стартували ВНЗ 1—2 рівня акредитації, які готують молодших спеціалістів і бакалаврів. Найпрестижніші національні та державні університети й інститути вже назвали імена своїх новоспечених студентів, зарахованих на безкоштовну форму навчання. Тепер вирішується питання з контрактниками та з поповненням студентських лав у приватних вищих навчальних закладах. «День» вирішив з’ясувати, хто, чому та на яких умовах погоджується платити за освіту, попри те, що кількість бюджетних місць щороку збільшується, а кількість випускників шкіл зменшується. З’ясувалося, що серед тих, хто вступає до приватних ВНЗ, усі опитані абітурієнти чітко орієнтувалися на отримання конкретної спеціальності, а не на кірочку про «вищу освіту взагалі». Це часто можна було почути від охочих зайняти бюджетне місце в престижному вищому навчальному закладі. Наприклад, Наталя Малишева вступає до платного вузу, оскільки на початку літа провалила вступні іспити на технічну спеціальність. Потім, усупереч волі батьків, вирішила стати соціологом, а не інженером. Батьки погодилися підтримати доньку матеріально — і оплачуватимуть навчання з вибраної нею спеціальності.
Войка Володимира до приватного вищого навчального закладу привело оголошення в газеті, від вступу «на бюджет» його відстрахали чутки про корупцію у ВНЗ. Уважає, що краще платити легально.
А ось зовсім інша історія. Інна Баласюк з дитинства бачила себе правозахисником. Уже в чотири роки вона за допомогою ляльок інсценувала судовий процес і гралася в борця за справедливість. Дівчина мріяла вчитися в Академії МВС, проте за станом здоров’я не змогла пройти медичну комісію. Учора вона успішно склала останній іспит до Міжнародного Соломонового університету зі спеціальності «право» та отримала шанс здійснити свою мрію.
То яким чином приватні вищі навчальні заклади намагаються завоювати симпатії абітурієнтів на ринку освітніх послуг? Поділитися своїми спостереженнями «День» попросив ректора Міжнародного Соломонового університету, заслуженого діяча науки та техніки, доктора економічних наук Олександра Розенфельда.
«Ми єдиний класичний університет альтернативний державній освіті на території колишнього Радянського Союзу, — розповідає Олександр Ілліч. — Готуємо за п’ятнадцятьма напрямами, в рамках яких є низка спеціалізацій. Ми весь час вводимо щось нове. 10 років тому ми першими в Україні ввели медичну інженерію, 5 років тому — економіку засобів масової інформації, минулого року — ландшафтну архітектуру та фітодизайн, а цього року вводимо нові для України спеціалізації — трейдерів та аналітиків глобальних ринків.
Щорічно університет приймає близько 300 нових студентів. Вартість навчання становить від 600 до 1200 доларів на рік. Зі Східним банком ми розробили власну авторську програму п’ятирічної відстрочки платежу для дітей із бідних сімей, які мають видатні здібності. Програма охопить кілька десятків студентів, яких університет працевлаштує після його навчання та які в процесі роботи протягом п’яти років безвідсотково виплатять вартість свого навчання. Знайти місце для математиків, які стали програмістами, не становитиме труднощів. А ось із талановитими філософами набагато складніше. Ми вирішили давати їм знання з питань, необхідних для заняття політичним консалтингом, щоб потім вони виявилися запитаними в різних партійних структурах.
Загалом ми даємо нашим студентам шанс стати професіоналами, а скористаються вони ним чи ні — це їхня справа. Приваблює абітурієнтів й те, що ми видаємо не лише державний диплом, а й міжнародний. Його визнають у чотирьох університетах (Сполучені Штати, Канада, Велика Британія й Ізраїль), із якими ми уклали угоди і де наші студенти можуть продовжити навчання після отримання ступеня бакалавра».
Останнім часом стало модно складати рейтинги шкіл, вищих навчальних закладів, де, як правило, приватні вищі заклади освіти не зустрічаються. Побутує думка, що дипломи приватних ВНЗ не котируються на ринку праці. Проте роботодавці спростували ці твердження. Їхні відповіді свідчать про тенденцію не судити про людину за кірочкою диплома та загальноприйнятий статус вищого навчального закладу, а власноручно перевіряти знання претендента на посаду. Для цього розробляють спеціальні тести, запрошують психологів. Наприклад, заступник керівника Центру соціальних досліджень УІСД Олена Бабак сказала «Дню»: «У нас працюють соціологами як випускники державних, так і приватних вищих навчальних закладів. Якість знань претендентів на роботу ми перевіряємо самі. Але всіх їх після ВНЗ доводиться доучувати безпосередньо «в бою», у процесі роботи. Програми вищої школи соціології в нас ще слабко розроблені, а післядипломним підвищенням знань займається лише один інститут». Начальник управління роботи з персоналом Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку Тетяна Землякова повідомила, що кадрова політика банку спрямована на виявлення кращих економістів і банкірів серед студентів. «Для цього, — розповідає Тетяна Володимирівна, — цього року ми провели в 12 містах України олімпіаду та за її результатами змогли скласти для себе рейтинг вищих навчальних закладів. Серед кращих виявилися як державні, так і приватні. У майбутньому при прийомі на роботу ми враховуватимемо, який ВНЗ закінчено, використовуючи результати, отримані в ході проведення нашої олімпіади».
