22 листопада у Національній спілці письменників України у Києві відбувся вечір пам’яті Джеймса Мейса. Його iніціатором виступила дружина Наталя Дзюбенко-Мейс. Вів його академік Микола Жулинський, який був особисто знайомий iз Джеймсом. Окрiм цього, вiдбулася презентація книжки «День і вічність Джеймса Мейса» із серії «Бібліотека газети «День».
Книжка відомого американського науковця Джеймса Мейса, який відкрив світові страшну правду про Голодомор 1932—1933 років в Україні, вийшла українською та англійською мовами на початку вересня зусиллями і коштом журналістів нашої газети. У 1997—2004 роки Джеймс працював консультантом англомовної редакції «Дня».
«День і вічність...» в рамках цьогорічного Форуму видавців у Львові відразу став резонансною подією. Не менш знаковим було представлення книжки серед викладачів та студентів Національного гірничого університету та Національного університету у Дніпропетровську на початку листопада, а потім, за тиждень, — на виставці «Книжковий світ» у Києві.
У Спілці письменників України зібралися дослідники, архівісти, бібліотекарі, народні депутати, викладачі. Очевидець голоду 1932—1933 Євгенія Даллас спеціально приїхала зі США. Її свідчення увійшли у Джеймсове кількатомне видання «Oral History/Усна історія», надруковане у Вашингтоні в 1990 році. До речі, праця досі не перекладена українською мовою і не перевидана в Україні. Надіслала Євгенія Даллас свої спогади й нам. «Я не могла не написати до цієї книжки, — розповідає вона. — З Мейсом я познайомилася у 1990 році. Він розпитував про пережите мною. А опісля спонукав написати про своє дитинство в інтернаті, яке припало на голод, аргументуючи тим, що це — історія України». Спершу вийшла її англомовна книжка «One Woman, Five Lives, Five Countries», а за кілька років — україномовна — «Не вмирає душа наша». Зараз вона їздить різними країнами з лекціями про страшний геноцид проти українського народу.
«Вихід книжки «День і вічність Джеймса Мейса» — надзвичайно важлива подія для нас, — зазначила Лариса Івшина, головний редактор «Дня». — Джеймс поставив нашому суспільству діагноз, назвавши його постгеноцидним. Однiєї тієї фрази достатньо, щоб замислитися. Ми досі не усвідомили, як складно зараз з-під уламків вибиратися тим, хто вцілів. Інколи ми занадто мало захоплюємося важливими змінами, що в нас відбулися. 22 листопада — теж підстава для захоплення тим, що сталося минулого року. Це був реалізований той ген свободи, який залишився невраженим, у тому числі і Голодомором». «Для мене прихід Джеймса в газету був рівноцінним відкриттю «другого фронту», — продовжила вона. — За його пропозицією газета після Джимової публікації «Повість про двох журналістів» надрукувала заклик надiслати до Пулітцерівського комітету заяву про відкликання премії для Дюранті. На жаль, тоді одиниці колег нас підтримали. А що змінилося зараз? Я вдячна «Слову «Просвіти» і «Літературній Україні», які нещодавно надрукували матеріали про Джеймса. У важливих речах українські політики, дипломати й журналісти повинні бути особливо послідовними. Від цього залежить, чи будуть за кордоном знати про Голодомор, чи поширення інформації про цю трагедію залишатиметься зусиллями діаспори, а в Україні це й надалі буде скромним острівцем знань. Найбільша нагорода для Джеймса, щоб українці знали свою історію. Жива пам’ять — набагато міцніше коріння для такої трагедії, і для того безсмертя, яке заслужив від українців Джеймс Мейс. Коли Віктор Ющенко на похоронах Джеймса сказав, що Мейс буде Героєм України, то, мені здається, з цього приводу не потрібні референдуми. Навіть якщо він не матиме цього звання офіційно, а не всі ті, хто мають, можуть бути до Джеймса прирівнені, в наших серцях Мейс назавжди залишеться справжнім Героєм України».
Живим свідком голодомору є Анатолій Дімаров, який першим серед українських письменників описав події 1933-го. «Ми дуже любимо померлих і не любимо живих, — розпочав він. — Особливо, коли ці живі є пророками. Тоді вони заважають нам спокійно жити. Випустивши книжку праць Мейса, газета «День» здійснила подвиг. Я сам пережив голод 1932— 1933 років. Сам ласував млинцями з квіту акації — більше нічого було їсти. Пригадую, що після голоду у моєму великому селі на Полтавщині у школі, де раніше працювало 30 вчителів, не залишилося жодного — всі виїхали, бо нікого було навчати — всі діти повмирали».
Американець Морган Вільямс, відомий колекціонер живопису й графіки на тему українського Голодомору, розповів, як у середині 90-х років вони з Джеймсом розпочали пошук робіт, на яких були б відображені події 1932— 1933 років в Україні. Як виявилося, такі твори було непросто віднайти — митці боялися звертатися до цієї проблематики. Зараз колекція нараховує близько двох тисяч картин і плакатів. До речі, до презентованої книжки увійшло його листування з Джеймсом Мейсом; Морган Вільямс також продовжує опікуватися архівом Джеймса Мейса. Власне, бібліотека і частина тих документів, які Мейс перевіз в Україну, за його заповітом вже передані дружиною у Національний університет «Києво-Могилянська академія».
На Вечорі пам’яті виступили народні депутати Степан Хмара та Геннадій Удовенко, Василь Марочко з Асоціації дослідників Голодомору.
А на завершення розмови Наталія Дзюбенко-Мейс сказала: «Торік 22 листопада, коли тисячі людей стояли на Майдані, нас кілька з колосками і квітами були біля Пам’ятного знаку жертвам голоду на Михайлівській площі. Тоді відбувався з’їзд Міжнародної асоціації дослідників Голодомору. Пригадую, я подумала про те, що нас дуже мало і ми не бережемо один одного. Недаремно писала про цей феномен прокляття Голодомору. Я була другом Володимира Маняка і Лідії Коваленко, дружиною Джеймса Мейса, тому знаю, яка це катастрофічно важка тема! Вивчаючи її, потрібно вичавлювати раба iз себе та інших і витягувати на світ Божий людину. І той процес звільнення лише розпочався».
Значна частина християн у листопаді традиційно відправляє служби за померлих. З 2003 року остання субота цього місяця стала для українців Днем пам’яті жертв Голодомору і політичних репресій. Вочевидь, цьогорічне вшанування пам’яті за мільйонами безневинно загиблих неофіційно вже розпочалося презентацією книжки «День і вічність Джеймса Мейса». У п’ятницю в Українському домі відкриється виставка живопису, плакату й графіки на тему голоду в Україні, яку привіз Морган Вільямс. А 26 листопада — день, коли запалюють свічку у вікні. Цю енергетично концентровану акцію також започаткував Джеймс Мейс.
