Серед авторів «Дня» є люди, без яких шпальти нашої газети просто неможливо уявити. На появу їх матеріалів із нетерпінням чекають як читачі, так і в самій редакції — ці тексти неодмінно якісні та викликають справжній резонанс. Без сумніву, такий автор — Юрій ЩЕРБАК.
Різноплановість постаті Юрія Щербака просто вражає. Він доктор медичних наук, член Спілки письменників України, еколог, політик, видатний дипломат. Таких людей називають великими авторитетами та «мудрецями» нації.
В понеділок Юрію Миколайовичу виповнюється 75 років. Його енергії та заповзятості може позаздрити будь-яка молода людина. Його щоденний графік розписаний похвилинно, проте для розмови з «Днем» він знаходить час у будь-якій ситуації.
— Юрію Миколайовичу, який настрій маєте сьогодні, напередодні ювілею? Про що думаєте в ці дні, з чого радієте, за що переживаєте?
— Як не дивно, настрій у мене робочий. Причиною цьому є, звичайно, не мій ювілей, а розкішна погода. В осінній час мені завжди краще працюється. Справ дійсно маю дуже багато. Перш за все, займаюся аналітикою: політика, міжнародна обстановка, безпекова ситуація України. Це все мене дуже непокоїть, що я й намагався донести до читача на шпальтах газети «День». З іншого боку, зараз велику роботу ми робимо в Академії екологічних наук, що була створена указами Президента України. Ми, кілька академіків цієї академії, зараз і займаємося власне її створенням, розробкою наукових напрямів. Крім того, працюю над своєю книгою, що складатиметься з моїх статей, а в її основі будуть матеріали, опубліковані в газеті «День» за останніх п’ять років. Її робоча назва — «Україна напередодні майбутнього». Туди ввійдуть, звичайно, і статті, присвячені минулому нашої країни, наприклад, Голодомору, Чорнобилю, проте в основному ця книга — погляд на міжнародну ситуацію навколо України, на її геополітичні позиції, перспективи подальшого розвитку.
— В контексті вашої аналітичної роботи: як ви розцінюєте вчорашнє рішення парламенту по ухваленню кандидатури Петра Порошенка на посаду голови МЗС? Чи якимось чином це зможе вплинути на зовнішню політику України?
— Я вітаю це рішення. Не тільки тому, що я поважаю Петра Порошенка як мудру людину, але ще й через те, що ми нарешті почали відходити від старої радянської практики призначення кар’єрних дипломатів на цю високу посаду. Існує досить успішна європейська та американська практика, коли на посаду міністра зовнішніх справ чи державного серетаря призначається не кар’єрний дипломат, який пройшов всі щаблі роботи у відомстві, а політична постать — люди, які можуть привнести своє бачення в зовнішню політику держави, люди незашорені, які не звикли до існування в часто дуже вузьких рамках відомчих справ. До всього, постать міністра зовнішніх справ повинна бути вагомою, самодостатньою, незалежною і незаангажованою в дрібні політичні справи. І коли мені кажуть, що Порошенко економіст, і як він може займатися закородонними зносинами України, я відповідаю: «А чим, по вашому, зараз ще займається світ, як не боротьбою з наслідками фінансової кризи, яка вразила всі країни світу?». Крім того, Петро Порошенко не викликає до себе якихось неприязних почуттів, він толерантна зважена людина, тому, думаю, йому вдасться знайти спільну мову з різними партнерами.
— Ваші останні матеріали в «Дні» викликали просто хвилю відгуків як читачів, так і експертів газети. Цікаво, де ще ви знаходите однодумців і хто є тими людьми, з якими ви знаходите порозуміння в поглядах з першого слова?
— Ви знаєте, тих однодумців, з якими я особисто знайомий, не так уже й багато. Хоча я вірю, що люди, які думають так само, як я, і почувають те саме, що і я, є по всій Україні. Якщо говорити про однодумців, то я хочу назвати кілька прізвищ. Перш за все, це глибоко шанований мною Володимир Павлович Горбулін, колишній радник Президента з питань національної безпеки. Він відіграв величезну роль у створенні системи національної безпеки. І він дуже добре розуміє ту тривожну ситуацію, яка зараз склалася для України, оскільки ми маємо справу з імперськими зазіханнями Росії на незалежність України та намаганнями перетворити її на своєрідний протекторат. Про це треба відверто й голосно казати — в цьому плані ми з Горбуліним одностайні.
Я дуже поважаю Євгена Кириловича Марчука, який для мене є взірцем державно мудрої людини. Його розуміння нашої внутрішньої ситуації та національних інтересів України є цілком адекватне. Працюючи і секретарем РНБО, й міністром оборони, він дуже багато зробив для того, щоб євроатлантичний вектор розвитку України був законодавчо закріплений.
З великою повагою я ставлюся до видатного аналітика, заступника генерального директора Центру ім. Разумкова Валерія Чалого. Це людина не просто надзвичайно обізнана в питаннях зовнішньої політики, він має конструктивну, зважену позицію. Мені також імпонують виступи Олександра Сушка, а також виступи політолога Олександра Литвиненка. Є багато людей в нашому МЗС з самодостатнім цікавим мисленням, з якими є про що говорити. Мені приємно, що з’явилося нове поколління людей з правильним розумінням і внутрішніх, і зовнішніх проблем України, які повинні брати естафету та йти далі. Таким людям, їх поглядам і пропозиціям повинна більше уваги приділяти держава і не відмахуватись від громадських, неурядових організацій, тому що вони можуть привнести багато цінного. Сподіваюсь, що Порошенко, ставши міністром, цей український громадський потенціал використає.
— Думаю, в день вашого народження до наших привітань обов’язково приєднаються наші читачі, експертний клуб «Дня», адже важко уявити собі нашу газету без вашої постійної присутності...
— Тоді я теж ще хочу додати. Я надзвичайно вдячний газеті «День» за ту роль, яку вона відіграла в моєму житті. Я ніколи не забуду, як після моїх майже десятирічних блукань по світах, я повернувся до своєї країни чужим. Я не знав, що мені робити далі й яким чином адаптовуватись до нових реалій життя. В цей складний для мене час мене до редакції «Дня» запросила головний редактор Лариса Івшина. Тоді я мав дуже теплу зустріч з журналістами, яка мене надихнула й дала зрозуміти, що є люди, які ще мене пам’ятають, шанують, для них я ще живий як письменник і публіцист. З того часу розпочалося моє активне співробітництво з газетою. Тому навзаєм: «День» — невід’ємний атрибут мого життя.
