У цьому році їх — 64 (торік було понад тридцять). Серед відомих нинішніх висуванців: диригент Василь Василенко і режисер Василь Вовкун за постановку опери «Богдан Хмельницький»; художник Володимир Гарбуз за цикл картин «Барви рідного краю»; режисер Олександр Дзекун і актор Володимир Петрів за втілення вистави «Берестечко» за романом Ліни Костенко; художник Кость Лавро за ілюстрації до творів класиків вітчизняної літератури; письменниця Галина Пагутяк за роман «Слуга з Добромиля», письменник Василь Шкляр за роман «Ключ» та багато інших. А ще — вокальна формація «Піккардійська терція» за концертні програми «Антологія. Том I», «Антологія. Том II. Фольк і «З Неба до Землі» та Олег Скрипка за організацію етнічного фестивалю «Країна мрій»...
Із проханням прокоментувати список цьогорічних номінантів «День» звернувся до члена Шевченківського комітету, письменника Михайла Слабошпицького:
— Те, що кількість номінантів збільшилася, наводить на думку, що, вочевидь, нам треба міняти методологію в цій процедурі. Донині ще існує такий радянський популістський момент: хтось когось висуває або номінанти самі вишукують, хто може їх подати... Натомість, на мій погляд, потрібно створити Раду експертів, як на Заході. І саме експерти оцінюватимуть, які три або п’ять творів стали явищем. Тільки вони повинні пропонувати Шевченківському комітету роботи для розгляду і голосування. Це — по-перше.
По-друге, не секрет, що у списку не всі конкурентоспроможні твори... Добре, що нема прописаного, мовляв, стільки-то премій за музику, а стільки-то за літературу... Здається, цього року буде багато колізій. Як завжди, діють позатворчі фактори. Декого з номінантів розглядатимуть як моральних авторитетів. Проте є півтора-два десятки справжніх імен, за які просто радісно проголосувати.
По-третє, мені дуже приємно, що Олег Скрипка серед номінантів. Я вважаю, що це, може, вже новий етап у творчому житті премії. Бо те, що робить Скрипка, — явище культури й часу.
А взагалі треба зрозуміти, що не завжди традиція — це сила. Я вважаю, що треба змінювати сам процес висування номінантів. Окрім того, не може бути так званого загальнонародного обговорення. Бо якщо керуватися народними симпатіями, то тоді премію можна присудити «співаючому ректору» Михайлові Поплавському, а геніальному композитору Євгенові Станковичу — ні, бо хто ж знає його симфонії — це елітарне мистецтво. Я написав книжку про Нобелівську премію. Знаєте, всі присудження супроводжувалися скандалами і завжди багато невдоволених...
