«День» продовжує публікувати відгуки на статтю «38 метрів конформізму» (№191), присвячену обговоренню проекту монумента Незалежності. Ми публікуємо думки «проти» та якоюсь мірою «за» (але із серйозними обмовками) саму ідею встановлення на майдані Незалежності цього монумента. Але чекаємо й інших думок щодо цього, такого непростого питання.
«Ленінський» меморіал незалежності України
За незалежність України 1 грудня 1991 року проголосував український народ, а створення першого символу незалежності відбувається фактично без урахування широкої громадської думки громадян країни.
Величне монументальне втілення образу України має бути освячене творчою потугою геніальності справжнього Майстра, щоб стати і справжнім витвором мистецтва, і характерним символом країни. Але в нас немає гігантів, рівних Мікеланджело, а є грандіозні задуми та синдром посттоталітарної гігантоманії. Представлений симбіоз трьох проектів не може увічнити ідею незалежності України, він тільки дискредитує цю ідею. Між колонами можна поставити статуї вождів світового пролетаріату, й вони будуть у дусі цієї споруди. Повідомлення вашого кореспондента («День», №189) про додаткову ідею створення частково зануреного в землю музею (тобто наземної та підземної частин) викликає законне запитання платника податків: «А навіщо занурювати в землю 95 млн. гривень?!» При одному погляді на цей «пам'ятник» стає якось ніяково...
Скульптура, створена 1977 року саме як символ України («День», №154), справляє приємне враження. В ній є й пластична гармонія, й теплота, й органічність. Без тіні помпезності вона затверджує спокійне творення вічного кола життя — сонця світу. І можна лише мріяти про встановлення цього пам'ятника на нещодавно реконструйованій площі Маріуполя. Але курс на монументальну пропаганду перекреслює всі мрії: в нашому місті регулярно причепурюють статуї Леніна, а в Києві намічається ударне будівництво «ленінського» меморіалу Незалежності. Нові пам'ятники споруджуються на місці демонтованих символів тоталітаризму, успадковуючи їхню ідейну суть. Це нагадує клонування голів дракона. Тому редакція «Дня» правильно порушує питання про мораторій на монументальне будівництво в найближчі роки.
В цiй ідеї поєднуються нова художня мова увічнення незалежності України в мальовничому ландшафтному парку Києва та історичні традиції. Українські парки завжди були не лише місцем відпочинку, а й природно-рукотворними витворами мистецтва. Кращого пам'ятника та подарунка до десятого Дня народження країни вигадати не можна. Парк Незалежності, створений у кожному місті руками багатьох людей і з любов'ю, стане природним і людяним символом нашої Батьківщини.
Галина АЛЕКСАНДРОВА,
Маріуполь
Не поспiшайте!
У №191 була надрукована стаття Сергія Махуна та Ігоря Сюндюкова «38 метрів конформізму». Захоплення будівництвом величезних пам'ятників невиправдане. Наші предки були розумнішими й пам'ятниками робили церкви, що виконували свої функції.
Будувати такий величезний пам'ятник у центрі Києва безглуздо, права головний редактор «Дня», потрібен ландшафтний парк.
А за 95 мільйонів гривень можна збудувати пам'ятник, але не в центрі Києва, а там, де він буде окрасою міста, і розбити навколо нього парк, де мають бути прокладені зручні транспортні розв'язки та метро. Будівля має бути багатофункціональною, корисною та, якоюсь мірою, окупною. Це може бути картинна галерея, в якій проводяться концерти, й окремо в цьому приміщенні — аукціон для продажу витворів мистецтва або зал на декілька тисяч місць, де можна проводити концерти, спортивні змагання, а за потреби влаштувати й картинну галерею. На фронтоні такої будівлі — «постать дівчини з червоною калиною». Навколо будівлі, а також всередині її, вистачить місця для скульптур (але не заввишки 12 метрів, а менше) і картин (зокрема й мозаїчних) на історичні теми, барельєфів.
І квапитись не треба, такий корисний для Києва пам'ятник можна збудувати й до 11-ї річниці незалежної України.
Владислав КОМОВ,
Київ
