Європа інколи здається величезною сценою для історичних драм з особливо гострими сюжетами. Власне, оцю «драматургію» Старого Світа у повоєнні роки обговорюють на Тижні європейського кіно і дискусій «Європейські перспективи: Гудбай, СССР».
Ця акція відрізняється від звичайного фестивалю одразу за кількома складовими. По-перше, кожен з фільмів надано культурною інституцією тої країни, в якій зроблена картина: зусилля поєднали Австрійський культурний форум, Гете-інститут, Італійський інститут культури, Британська Рада, Французький культурний центр, так що це, в певному сенсі, загальноєвропейська імпреза. По-друге, всі фільми підібрано тематично: так чи інакше вони про опір комунізму, про холодну війну та про її рецидиви сьогодні. Нарешті, після кожного перегляду влаштовується дискусія, яку ведуть досвідчені журналісти або кінематографісти відповідних країн.
Відкрила програму австрійська «Дитина з тунелю» (реж. Ергард Рідльшпергер, 1990 р.). Сюжет тут майже неймовірний. Тринадцятирічна Юлія переселяється зі своєю матір’ю до села на півночі Австрії, майже на кордоні із Чехословаччиною, де щойно було розбито Празьку весну. Спровокована сільською молоддю продемонструвати свою сміливість, Юлія дістається нейтральної смуги між Австрією та Чехословаччиною, де віднаходить тунель, що веде до будівельного майданчика на чеській території. Дівчина користається тунелем і по той бік знайомиться з Романом, 45-річним землеміром, який має визначити місце для нового прикордонного паркану. Поступово вони стають друзями. Дискусію після фільму провів доктор Пауль Шульмайстер, відомий журналіст-фрілансер з Відня, один з керівників Австрійської корпорації мовлення ORF у сфері телебачення, автор книги «Переламні часи. Революція у ретроспективі».
Німеччину представляла драма «Листопадове дитя» (реж. Крістіан Швохов, 2007 р.). Сюжет розгортається у двох часових площинах: у хоннекерівській НДР двадцятирічна Анна переховує Юрія, дезертира з групи радянських військ у Німеччині, і разом з ним тікає на Захід, полишаючи шестимісячну дочку Інгу, а у наші часи вже доросла Інга вирушає на пошуки матері. Дискусію після фільму провів теле- і кінопродюсер Йохен Лаубе. В його доробку — робота у команді проекту «Валізи Тульса Люпера» Пітера Гріневея (2004 р.) та співпраця із «Чарівним ліхтарем»: національним кінопроектом для дітей, заснованим ЮНЕСКО.
Італійці презентували політичну стрічку «Мій брат — єдина дитина» (реж. Даніеле Лучетті, 2007 р.). Картина присвячена одному з найгостріших періодів історії Апеннін — 1960—1970-м рокам, коли італійське суспільство було розколоте на непримиренні табори крайніх правих і крайніх лівих. Лінія конфлікту пролягає просто через родину: старший брат, Манрико — один з лідерів комуністичного осередку, молодший Ацціо — прихильник фашистів. Політична колізія, як часто буває у таких творах, накладається на особисті мотиви: Ацціо закохується в дівчину свого брата, Франческу, яка, як і всі довкола, сліпа до небезпечних ідей Манрико. Дискусію після фільму провів заступник голови місії посольства Італії Джузеппе Фінокк’яро — фаховий дипломат і знавець кіно.
Британська рада привнесла необхідний елемент комізму: «Лист Брежнєву» (реж. Кріс Бернард, 1985 р.) — суміш мелодрами і комедії про англійську дівчину, котра пише листа Брежнєву, аби той дозволив зустрітися з її коханим — радянським моряком Петром. Обговорення після фільму пройде за участю журналіста-ветерана Бі-Бі-Сі Тоні Говсона, який працює в нашій країні останні 13 років.
Єдина документальна стрічка Тижня — франко-бельгійська «Від стіни до стіни — Берлін — Сеута» (реж. Патрік Жан, 2008 р.). Це фільм-подорож, котрий засвідчує, що далеко не всі міжцивілізаційні стіни вже впали: адже Жан, вирушивши від старої Берлінської стіни, перетинає чотири кордони, щоб дістатися до нового паркану — закритого іспанського анклаву Сеута на африканському узбережжі. Сам режисер (автор загалом чотирьох стрічок) спілкуватиметься з глядачами після перегляду.
Так само презентуватиме свій фільм «Туди і назад» (2001 р.) польський режисер Войцех Вуйчік. Дія фільму розгортається 1965 року в Польщі. Лікар Анджей Гофман має оперувати постраждалого — охоронця банку, пораненого під час пограбування, влаштованого тим-таки Гомфаном і його приятелем Пйотром, аби допомогти останньому втекти на Захід. Фільм «Туди і назад» відзначено спеціальним призом фестивалю у Торонто (2002 р.) за індивідуальність стилю та за «порушення історично важливої теми крізь призму морально-етичних цінностей».
Зрештою, у суботу, 21 листопада, буде проведено підсумкову дискусію «Українські перспективи: надії та реальності» (модератор — Микола Рябчук) на вічну і болючу тему: чи можна сподіватись успішного розвитку від посткомуністичних країн, де не відбулося революційних змін і чи все-таки сказала Україна «Гудбай, СССР»?
Усі події відбуваються в кінотеатрі «Жовтень».